25 жовтня 2012 р. в Києві в Інституті фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова Національної академії наук України відбулася зустріч письменника Романа Коваля з науковцями трьох інститутів – Інституту фізики напівпровідників, Інституту фізики та Інституту ядерних досліджень НАН України. Лекцію про добу Української революції слухали член-кореспондент НАН України Володимир Литовченко, доктори фізико-математичних наук Віталій Бондар, Володимир Тартачник, Микола Дмитрук, Віктор Братусь, професори Олександр Бугай, Анатолій Крайчинський, Дмитро Корбуток, кандидати фізико-математичних наук Олександр Кальченко, Олександр Серба, Анатолій Кривутенко та багато інших визначних українських науковців.
“Щоб адекватно висвітлити події 1917 – 1920-х років, необхідно визначитися з термінологією, – почав Роман Коваль, – адже часом люди використовують ті самі слова, але вкладають в них різний зміст, часом і протилежний. Для прикладу термін “отаманщина” багато хто використовує як синонім анархії, хоч академічні словники кажуть інше: отаман, або тюркською “атаман”, означає старший батько, великий батько. І справді в українській традиції отаманом називали найавторитетнішого представника громади – керівника козацького загону чи села.
Не сприяють пізнанню істини і т. зв. московські історики – представники нації-завойовника, які з метою обґрунтувати право російського народу на чужі землі, на чужу історію, вводять в обіг не наукові терміни, а пропагандистські. А оскільки ці поняття пропагує потужний мас-медійний апарат імперії впродовж десятиліть, вони стають звичними, загальноприйнятими, як би правдивими. І українські історики, особливо ті, що отримували освіту в радянських вищих школах, намагаючись відтворити правдиву історію свого народу, не можуть якісно виконати свого завдання, бо перебувають у полоні хибних ідеологем.
Візьмемо термін “колективізація”. Скажіть, що поганого в цьому слові?! Та воно ж позитивне! Московські пропагандисти, застосовують цей евфемізм, щоб приховати злочини Москви. Це ж слово використовують й українські історики, які, здавалося б, прагнуть повернути своєму народові правду. А то ж була не колективізація, а інтегральне пограбування українського села Москвою, безмежне насильство над українським хліборобом! То був заспів Голодомору 1932 – 1933 років. Так і треба писати!
Ось ще приклад: визначення “куркуль”. Саме так Ленін називав українського господаря. Він вважав куркулем “будь-якого селянина, який зібрав хліб власною працею, навіть без застосування найманої праці, але який ховає хліб, перетворюється на експлуататора, кулака, спекулянта”. Ця негативна інтерпретація впроваджувалася на державному рівні, щоб виправдати московський грабунок мільйонів українських господарств. Логіка проста: якщо створено негативний образ людини, то співчуття він у своєму горі вже не знайде. Те саме стосується і нашого народу. Більшовицька Москва наполегливо формувала образ українського народу – як “куркульського”, в якого треба забрати “надлишки” хліба.
Російські більшовики у своїх листівках люто сичали про “жирне” селянство Херсонської губернії. Їх обурювало, що українці жили заможно!
Чому українські історики та краєзнавці бездумно переймають московські пропагандистські кліше?! Ось читаємо в Інтернеті замітку українського автора про станцію Кожанку, що на Київщині: “У 1930 році зі ст. Кожанка та інших здійснювався вивіз заарештованих куркульських сімей, які противилися суцільній колективізації”.
Скажіть, на чиєму боці буде наш юний сучасник, який мало що знає про історію московського завоювання України? Чи не подумає він десь так: “Ну, оскільки вони зривали колективізацію, то, напевно, правильно їх вивезли”…
Історики, які намагаються висвітлити війну 1917 – 1920-х років, неправомірно використовують і такі московські визначення як “радянська влада” та “диктатура пролетаріату” – попри те, що ніякої радянської влади і диктатури пролетаріату не було.
Пролетаріат було позбавлено прав, як і селянство. Так, він мав певні переваги перед селянством, наприклад, йому давали мізерні “продпайки”, але ж від влади він був відсторонений! Була диктатура більшовицької партії, точніше її верхівки, абсолютну більшість якої складали люди двох національностей – єврейської та російської. Тож, намагаючись відтворити події тієї доби в Україні, і писати треба не про диктатуру пролетаріату чи радянську владу, а про диктатуру чужинців і про боротьбу проти неї.
Вивчаєш чотири томи кримінальної справи на отамана Орлика та його козаків, і бачиш, що на лаві підсудних – самі українці, яких звинувачено в “контрреволюції” та “бандитизмі”, по інший ж бік (мова про слідчих, прокурорів, суддів, комісарів, червоних командирів) – в абсолютній більшості росіяни та євреї, – саме вони вирішували жити чи не жити українцям. Вивчаєш шість томів кримінальної справи на отамана Гайового і бачиш – на лаві підсудних 36 українців, а вирішує їхню долю слідчий Флейшман. І так у всіх справах проти діячів Визвольного руху!
В Україні точилася запекла міжнаціональна боротьба за право володіти цією землею, а московські пропагандисти десятиліттями товкти про класову боротьбу, про громадянську війну. Оце підступне московське визначення – “громадянська війна” – приховує агресію Совнаркому, окупацію російським червоним військом України і боротьбу українців проти окупантів, власне Національно-визвольну боротьбу українського народу.
У жодному російському підручнику нема й слова про Визвольну боротьбу українського народу проти російської окупації, зате в книгах наших дослідників не бракує висловів на кшталт “громадянської війни”, які підважують боротьбу українців за свою державу”.
Далі Роман Коваль представив нові книжки Історичного клубу “Холодний Яр”, а саме: “Тиха війна Рената Польового”, “Отаман Зелений”, “Михайло Гаврилко: і стеком. і шаблею”, “Іван Ремболович” і “Ми ще повернемось!”.
У цей вечір заслужений артист України кобзар Тарас Силенко виконав низку пісень доби Визвольної боротьби 1917 – 1920-х років, а саме: “Як хлопці у бій виступали”, пісні про отаманів Хмару, Зеленого та Марусю Соколовську.
Науковці щиро дякували членам Історичного клубу “Холодний Яр” Романові Ковалю і Тарасові Силенку за можливість пізнати історію боротьби за Українську державність.
Організував зустріч науковець Іполит Матеюк.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”
