Нині триває прокат фільму «Ти – космос». Значна частина глядачів у соцмережах як одну із запорук успіху, таких собі симпатичних «родзинок» цього кіношедевру назвала суперовий музичний супровід. Це пісні української естради 70-80-х рр.: і «Незрівнянний світ краси», Назарія Яремчука, і «Поділля» Миколи Гнатюка, і «Кохання моє» Діани Петриненко. А ще у фільмі звучить пісня «Намалюй мені ніч». Автором слів цього шедевру української естради є Микола Петренко, який народився 100 років тому, 6 листопада 1925 року в містечку Лохвиця (нині центр міської територіальної громади Миргородського району Полтавської області). Цікаво і символічно, що завдяки фільму «Ти-космос» саме у рік столітнього ювілею Петренка пісня на його слова ожила і набула такого «космічного» масштабу. 100-річчя від дня народження поета, письменника, драматурга; діяча «Просвіти»; в’язня гітлерівського концтабору; автора слів до низки відомих шлягерів, творів про Голодомор, книги-пісенника про марші УПА Миколи Петренка за ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою ВР відзначається на державному рівні. За ініціативи директорки Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Ірини Удовіченко, представника УІНП у Полтавській області Олега Пустовгара та відділу культури, сім’ї, молоді та спорту виконавчого комітету Лохвицької міської ради у цій громаді вшанували земляка просвітницьким зібранням.
Цими днями в читальному залі Публічної бібліотеки ім. Г. С. Сковороди відбулася літературно – краєзнавча година «Слово поета в серці народнім». Цей захід зібрав прихильників творчості уродженця Лохвиці Миколи Петренка https://www.istpravda.com.ua/columns/2025/12/4/165523/. Присутні поринули у світ ліричної поезії, пісні, душевної краси й творчості Миколи Петренка – одного з найтепліших і найщиріших голосів ХХ століття, якому довелося пройти нелегке життя.
Як зауважувалося на просвітницькому зібранні, «життя Миколи Петренка – це вся новітня історія України – від Великого Голоду – до концтаборів, примусових робіт на шахтах Донбасу і на Камчатці, від окрайця хліба – до входження його віршів у шкільну програму нової української школи. Понад 200 віршів Миколи Петренка було покладено на музику, він є автором тексту популярної пісні «Намалюй мені ніч».
На зібранні розповіли про історію створення цього шедевру української естради.
Ведуча вечора пам’яті розповіла: хоча й мешкав і працював письменник у Львові, проте ніколи не поривав зв’язків з Лохвицьким краєм, де народився і виріс: все дарував і дарував свої численні книги всім бібліотекам, газетам, окремим мешканцям міста. У кожній книзі згадував про місто свого дитинства та ранньої юності, понад 700-літю Лохвицю. На зібранні цитували поезії земляка.
На землях, спалених війною,
Щоночі бачились мені
Моє містечко над Сулою
В моїй дитиній стороні…
На землях, де на диво просто
Сула у далеч протіка, –
Там мудреця камінна постать,
Що все від світу утіка…
«Вечір з вшанування Петренка у Лохвиці – другий крок з увічнення пам’яті видатного митця на Полтавщині після видання у 2008 році книги «Сни про окраєць хліба». Так сталося, що я дотичний до видавничого проєкту. У часи президентства Віктора Ющенка я очолював Департамент інформаційної діяльності Полтавської облдержадміністрації (серед низки його завдань – і видання та популяризація соціально значущих книг) та Полтавську обласну організацію Народного Руху України (НРУ). Перед одним із засідань Центрального проводу НРУ Богдан Горинь, побратим Миколи Петренка, відомий громадський діяч, політик, мистецтвознавець, колишній політ’язень комуністичних мордовських таборів звернувся з ініціативою: «Олеже, я познайомлю тебе з унікальним митцем, твоїм земляком, уродженцем Лохвиці Миколою Петренком. Він написав книгу-спогад про свої голодоморні дитячі роки. Важливо, щоб ця книга побачила світ саме на Полтавщині і державним коштом. Адже справа пошанування жертв кремлівського геноциду відтепер справа не лише Руху чи громадськості, але й державна». Тішусь, що книгу Миколи Петренка обласна команда Віктора Ющенка профінансувала коштом обласного бюджету і передала примірники до бібліотечної системи Полтавщини. У ній вміщено вірші, новели та оповідання. Вечір пам’яті, видання книги…Тепер пора увічнити Миколу Петренка і у назві вулиці Лохвиці, УІНП визнав вулицю совєтського військовика Маринеску у цьому місті символікою російської імперської політики. Тож ліпшого варіанту ніж перейменування вулиці Маринеску у Лохвиці на честь земляка Миколи Петренка годі й шукати», – так для ЗМІ Полтави прокоментував подію її ініціатор Олег Пустовгар.
Довідково: Батько Петренка працював електромонтером на Лохвицькій електростанції, отримував пайку хліба, що допомогло пережити Голодомор-геноцид 1933 року. Микола тоді був першокласником. Пізніше згадував: «Стає моторошно, коли згадую ті роки. Найстрашніше – божевільні жінки… Всі випадки дітоїдства пов’язані з материнським божевіллям. Вони вбивали власних дітей». Ще з дитинства запам`ятався Лохвицький театр, побудований за проєктом Василя Кричевського, куди приїжджали різні трупи, а також пам`ятник Григорію Сковороді, споруджений лохвицькими дядьками до 200-ліття поета в голодному 1922-му році за проєктом Івана Кавалерідзе. А ще – театр під керівництвом Григорія Заславця із Ніжина, який діяв у Лохвиці в часи німецької окупації. «Там ставили патріотичні вистави. «Степовий гість» та інші… Ще й газета видавалася. Ось тоді я відчув, якого я роду», – розповідав поет. Друга світова застала хлопця в Черкасах. Тоді він навчався у політосвітньому училищі. Їх усіх записали добровольцями, хоча Миколі тоді ще й 16 не виповнилося, і поставили охороняти міст через Дніпро. Але з наближенням фронту про них забули. Повернувшись до Лохвиці, у 1942 році був затриманий і разом із сестрою вивезений гітлерівцями до Німеччини. Пройшов через табори на Сирці в Києві та Янівський у Львові, пізніше перекинули до концтабору Штохбах – філії Бухенвальду, де гарував у цеху лакування мідного дроту.
Перші вірші почав писати ще в 6-му класі, але батько з осторогою поставився до творчих експериментів сина. У неволі ж вірші пішли з новою силою. Вони розходились по інших таборах, де були українці, і допомагали не занепасти духом. Писав на клаптиках, доки це помітив майстер, німець Альберт Лессінг, який подарував блокнот.
Відпрацював два з половиною роки, поки наприкінці війни не визволили американські солдати, які депортували його до СРСР. Сестра ж Настя в таборі вийшла заміж за француза і лишилася за кордоном.
Вдома Миколу чекали нові випробування. Режим СРСР вважав колишніх в’язнів нацистських концтаборів такими, що «забруднили» себе співпрацею з ворогом. Відтак замість Лохвиці дорога пролягла в Єнакієво, на шахти Донбасу. Звідти він черенз два роки втік на Львівщину, до сестри Антоніни, яка у Бродах влаштувала його коректором у газету. Але через три місяці хтось до ніс, і хлопця ще на чотири роки закинули аж на Камчатку – ловив рибу, рубав ліс. «Юність моя минула в неволі», – констатував Петренко…Після «трудових таборів» повернувся в Броди. Там закінчив вечірню школу та поїхав вступати до Львова в Український поліграфічний інститут. Через рік перевівся до Львівського державного університету, де організували факультет журналістики. Стипендії не вистачало, тож із другого курсу почав підробляти в газеті. Після закінчення університету працював у місцевих газетах, кореспондентом «Літературної України», звідки був звільнений за «пропетлюрівські вірші».
Стояв біля витоків Львівського телебачення. Створив низку відомих пісень з Володимиром Івасюком, Ігорем Білозором, Миколою Колессою, Анатолем Кос-Анатольським, Богданом Весоловським. У історію української естради увійшов як автор тексту популярної пісні Мирослава Скорика «Намалюй мені ніч», написаної в 1962 році у майстерні скульпторки Теодозії Бриж. Вірш був присвячений художниці Генріетті Левицькій, яка намалювала портрет Петренка. Після того, як пісню виконала Софія Ротару, вона здобула шаленої популярності. У 1957 році вийшла перша поетична збірка «Дні юності», а у 1963 році у видавництві «Дніпро» – друга, «Суворі береги». Після народження доньки та сина, почав писати і для дітей. Першою дитячою книжечкою була «Марічка-невеличка». Ілюстрації до неї підготувала знаменита художниця Софія Караффа-Корбут. У 1976 його різко припинили друкувати – у вірші «Бранка» пильні цензори угледіли Україну.
Добра частина віршів, де був хоча б натяк на тогочасний підневільний статус України, залишилися недрукованими і так «пролежали» майже 30 років до часів відновлення незалежності України. Лише у 1993 року у видавництві «Логос» вийшла друком поетична збірка «Молитва отця Зенона». У 2006 році Микола Петренко став упорядником про марші УПА «Мої повстанські марші від Полтави до Ярослава, від Дніпра по Сян / П. Василенко (Волош. Гетьманець. Полтавець)». У часи президентства Віктора Ющенка за ініціативи Богдана Гориня, побратима Миколи Петренка Департамент інформаційної діяльності Полтавської ОВА видав книгу «Сни про окраєць хліба: свідчення самовидця семирічного хлопця, учня 1-го класу СШ №3 містечка Лохвиця на Полтавщині». Загалом Петренко написав понад 100 поетичних збірок, прози, п’єс, публіцистики.
Був членом Національної спілки письменників України від 1960 року, лауреатом багатьох літературних премій, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого 5 ступеня. Помер 10 жовтня 2020 року після перенесеного інфаркту. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Представництво УІНП у Полтаві
