Михайло-Віктор Сцельніков (13.10.1994 — 20.05.2023).
Львів’янин.
Навчався у ліцеї №52 Львівської міської ради, згодом — у Національному університеті «Львівська політехніка» на факультеті компʼютерних наук.
Працював бізнес-аналітиком у філії Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕПАМ СИСТЕМЗ», у Корпорації «СофтСерв» та у компанії TurnKey Lender Inc (США).
Зі слів рідних, Михайло-Віктор був щирою, світлою та надзвичайно вмотивованою людиною з чіткою громадянською позицією щодо війни в Україні. Вирізнявся відповідальністю, відданістю та високими моральними принципами, завжди підтримував близьких, умів підбадьорити жартом. Любив життя, займався бігом, захоплювався стрільбою, піклувався про тварин, був донором крові. Був мужнім і жертовним, готовим стати на захист інших.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому, Миколаївському, Херсонському та Донецькому напрямках у складі 206-го окремого батальйону територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України та 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Михайла-Віктора Сцельнікова залишилися дружина, мати, бабуся, тітка, двоє братів та родина.
Ігор Паранкевич (25.02.1970 — 07.08.2025).
Львів’янин.
Навчався у ліцеї №15 Львівської міської ради, згодом — у Національному лісотехнічному університеті України. Закінчив військову кафедру.
Працював директором деревообробного заводу на приватному підприємстві.
Зі слів рідних, Ігор був добрим, спокійним, неконфліктним і життєрадісним, завжди приходив на допомогу. Вирізнявся активністю, мав багато друзів. Любив проводити час з онуками, захоплювався риболовлею, збиранням грибів і відпочинком на природі.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Ігоря Паранкевича залишилися син, невістка, онуки та родина.
Степан Сапса (19.10.1970 — 15.08.2025).
Уродженець села Помонята Івано-Франківської області.
Навчався у Помонятській початковій школі Рогатинської міської ради Івано-Франківської області. Згодом здобув професію фрезерувальника у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище».
Проходив строкову військову службу.
Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Степан був доброзичливим і щирим, активним та товариським, мав багато друзів. Захоплювався футболом, брав участь у спортивних змаганнях, любив музику й спів.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Степана Сапси залишилися донька, син, дружина, сестра та родина.
Чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Поховають полеглих захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).
