Демонізація Росією образу «бандерівця» — той же метод пропаганди, що застосовували напередодні Голодомору в Україні — каже відомий історик Людмила Гриневич. Мета — щоби не залишалося жодного сумніву: врятуватися можна, лише знищивши «ворога».
Перед Голодомором 1932-1933 років в Україні радянська влада створювала образ ворога з куркулів, як зараз російська — з бандерівців. Про це в інтерв’ю виданню «Україна молода» розповіла керівник Українського центру досліджень Голодомору НаУКМА, доктор історичних наук, Людмила Гриневич, яка вивчала пропаганду тих років.
Як розповіла історик, політичні карикатури та агітаційні плакати радянської влади напередодні Голодомору 1932-1933 років в Україні готували психологічне тло для подальшого нищення цілих суспільних верств. Вони мали таку ж мету, для якої сьогодні демонізують образ «бандерівців». «Спочатку відбувається ідентифікація ворога. Потім — дегуманізація його образу. Після цього різними засобами навіюється думка про потребу його нищення — задля “очищення”» суспільства», — розповіла історик.
За словами Людмили Гриневич, радянські карикатури показують «куркулів» не тільки огидними, із загрозливою зброєю, а й часто-густо — з виразним натяком на національну приналежність. Бідняк зображувався у цей період зазвичай у «пролетарському», міському одязі, а куркуль часто мав ознаки етнічного українця: або з характерними вусами, або у вишиванці. «В одній із політичних карикатур червона дуля протиставлена українському національному символу — тризубові, в іншій — петлюрівець «торгує» Україною, пропонуючи її Заходу. Тобто йде навіювання і впровадження в суспільну свідомість ідеї про те, що тільки радянська, «пролетарська» Україна і тільки у складі Союзу РСР може бути «справді українською». А УНР — то проект ворожий, контрреволюційний. Загалом, із допомогою таких карикатур торувався шлях до репресій», — розповіла дослідниця.
Людмила Гриневич проводить паралелі між тодішньою і теперішньою російською пропагандою: «Згадаймо хоча б оту історію, як на очах у матері розіп’яли її дитину. На російському телебаченні, як один “очевидець” розповідав про те, що у Львові натовп намагався одного з міліціонерів поставити на коліна, а коли той відмовився — спалив його живцем. Почувши це, вся аудиторія в залі зойкнула! Ось вам і класичний приклад механізмів впливу пропаганди на населення при авторитарному режимі. Завдання просте — вплинути на емоційно-чуттєву сферу людини, сформувати емоційне сприйняття “образу ворога”, щоби не залишалося жодного сумніву: врятуватися від цього зла можна, лише знищивши його».
Прес-центр Центру досліджень визвольного руху
