Чому люди вважають, що “генерали мають мундир але не мають честі”

Клацаючи туди-сюди телевізійні канали натрапив на сюжет, де бійці якоїсь бригади (72-ї чи 79-ї) «спілкувалися» із якимсь «генералом» і спілкувалися із журналістами. Вони висловлювали своє невдоволення тим, що їх у тяжкій ситуації залишили на призволяще без боєприпасів, їжі і води. Генерал спочатку огризався (великі зірки зобов’язують, мабуть), а потім стояв і все слухав похнюпленим як побитий пес.
Хлопців везли кудись, не дозволили зупинитися поїзду у Білій Церкві, щоб деякі бійці зустрілися із сім’ями. Просто поїзд пролетів станцію. Чи важко було там його на пів години зупинити? Думаю, що ні! Наші генерали все можуть але чи хочуть!?
Мені згадалася розповідь знайомого трирічної давності. Один генерал у Львові на 20 хвилин затримав поїзд на Київ бо йому оперативно довозив курку-гриль капітан! Це факт. Реальний факт! То що заважало зробити це з поїздом у Білій Церкві, загнавши його на пів години-годину у тупік щоб хлопці побачилися із дружинами і дітьми!?
Генерали мабуть не розуміють, що для бійців вищою нагородою є зустріч із сім’ями, а не брязкальця у вигляді зірки героя чи якихось інших зневільованих бляшанок. Вони це заслужили плоттю  і кров’ю. Вони вмирали під «Градами» і готові й далі вмирати. Це відчувається, це видно. «З генералів потрібно зірвати погони, дати в жменю патронів скільки візьмуть і без бронежилетів рядовими відправити на блокпости» – це із підслуханого у трамваї. Цілком поділяю таку думку, бо генерали мають мундир але не мають честі.