Живемо у час таких парадоксів, що вже нічому не дивуємося. Нині можна вважати природним, що регіонали-очільниники Балти, розташованої на півночі Одещини, не знають ні правдивої історії свого міста, ні її справжніх героїв. Як на мене, вони вважають за істину все, що написано про Балту в товстелезному томі «История городов и сел Украинской ССР Одесская область». У 80-х роках минулого століття мені випало бути одним із авторів цього фоліанту, тож добре пам’ятаю, як ідеологи обкому КПРС викреслювали з рукописів істориків будь-яку згадку про національно-визвольну боротьбу нашого народу та протидію більшовицьким загарбникам. На двадцять третьому році незалежності вже має бути соромно послуговуватися такою кастрованою історією.
Балтянам годилося б щиро подякувати кандидату історичних наук Сергію Богану, який на підставі архівних документів дослідив антикомуністичний повстанський рух на південному заході України, зокрема, і в Балтському повіті, у 1920–1923 рр. і докладно виклав це у книзі «Повстанці Одещини й Придністров’я». А коли вже історик наприкінці вересня завітав до Балти, щоб разом із однодумцями відзначити 93-річчя визволення міста і навколишніх сіл від московсько-більшовицьких загарбників повстанцями на чолі з отаманом Семеном Заболотним, слід було б запросити на зустріч із ним учителів, учнів та всю громадськість. Тоді б у їхній свідомості на одну білу пляму з історії свого краю стало б менше. Керівники ж міста не просто запросили вчителів і учнів вийти 21 вересня на центральну площу, де мав відбутися урочистий мітинг, а зобов’язали їх з’явитися туди. Але не для того, щоб ушанувати пам’ять героїв-визволителів, а щоб брутально зневажити їх. Вони змусили дітей слухати не урок з історії вченого, а радянські пісні й марші у виконанні духового оркестру й почуватися «совками».
Зумовлені такі дії місцевих чиновників тим, що організатором святкового національного віче та маршу слави центральними вулицями міста була обласна організація ВО «Свобода», яка місцевим регіональним можновладцям, мов кістка у горлі. Все ж зірвати акцію свободівців, у якій узяв участь і народний депутат України Павло Кириленко, в такий спосіб не вдалося. У своєму виступі він висловив упевненість, що подібні акції дадуть поштовх новим українським звитягам у Балті: «Більшовизм свого часу робив все, щоб українці забули своїх героїв, свою культуру, мову, історію, зрештою, позбавляв національної гідності. В селі Тридуби, звідки походить Семен Заболотний, місцеві мешканці сьогодні не пам’ятають, що там народився такий славетний воїн. Такими заходами ми відновлюємо історичну пам’ять і повертаємо людей до самих себе, до усвідомлення своє ідентичності. Однозначно наші акції стануть стимулом для вже нової боротьби, якої вимагає час».
Сергій Боган на цьому віче презентував свою книгу. Він розповів, як о п’ятій годині ранку 21 вересня 1920 року повстанці під командуванням Семена Заболотного увірвалися до повітового міста Балта та за півгодини зайняли його. Вони звільнили усіх ув’язнених чекістами громадян, більшості з яких було призначено страту. «На IV з’їзді компартії українські більшовики доповідали Леніну, що в районі Одеси 1921 року був другий за чисельністю петлюрівський полк. Вони трохи помилилися – це було в районі Балти. Тут був другий за чисельністю національно-визвольний центр. Повстанські загони нараховували від 50 до 3 000 тисяч бійців. Комуністи панічно писали в Москву, що населення озброєне до зубів, кожне село має по 10-12 кулеметів, тому вони нічого не можуть вдіяти з Балтщиною й совєцька влада тут виключно номінальна. Аж до 1923 року комуністична влада обмежувалася тут тільки стінами держустанов», – зазначив історик.
Виступаючі закликали мешканців Балти брати приклад із своїх славетних земляків. То були звичайні селяни, які працювали на землі, а коли виникла потреба боронити її, взяли в руки зброю. Вони є гідними того, щоби пам’ять про них існувала у віках, а їхній героїчний чин був дороговказом у нашому житті.
Під час маршу слави свободівці виголошували гасла: «Слава Семенові Заболотному!», «Пам’ятай чужинець: тут господар – українець!», «Слава Україні! Героям слава!». Колона зробила зупинку біля меморіалу жертвам Голодомору, аби вшанувати вбитих більшовицьким режимом українців хвилиною мовчання та покласти квіти. А завершився марш біля пам’ятника Тарасові Шевченку виконанням державного славня.
Немає сумніву, що Семен Заболотний таки проб’ється до своїх земляків, а коли нинішня антиукраїнська влада піде у небуття, він постане у Балті у бронзі. У цьому можуть не сумніватися нинішні замовники «совкових» маршів.
Сергій Горицвіт
