Шановні пані та панове,
Музей книги та друкарства, що на території Лаври Київської, та Видавництво «Кліо» 4 лютого 2014 року о 16 годині влаштовують обговорення книжки:
Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів. – Упорядник Василь Овсієнко. – К.: ТОВ «Видавництво „Кліо”», 2013. – 684 с., іл.
Хто ще не читав цієї книжки – надсилаю буклет, тобто витяги з неї. Приходьте. Книжку можна буде купити за 80 грн. Будуть і інші книжки видавництва «Кліо» (Спогади Миколи Руденка, Є. Сверстюка – про Гоголя).
Василь Овсієнко, упорядник. 2.02.2014.
Вул. Кіквідзе, 30, кв. 60, м. Київ, 01103, т. 044-285-12-11, моб. 066-66-33-046; E-mail: ovsienko49@gmail.com
Василь Стус: Поет і Громадянин. Книга спогадів та роздумів. – Упорядник Василь Овсієнко. – К.: Видавництво «Кліо», – 2013. – близько 700 с.
Анонс: Духовний подвиг Василя Стуса не пропав марно. Доказ тому – зростання інтересу до його творчості й особи. До цієї книжки увійшли спогади та роздуми друзів, знайомих і родичів, які вважали своїм обов’язком зберегти правдивий його образ для майбутніх поколінь. Хтось написав чи розповів по свіжому сліду, і ці свідчення найцінніші, інші – з відстані часу, і це виважені оцінки.
Поет і Громадянин – це не дві різні його іпостасі. Це цілісна Особистість не лише національного, а вселюдського масштабу. У цьому переконуєшся, читаючи свідчення й оцінки людей різних національностей і різного світогляду.
Книжка адресована насамперед молодому поколінню українців, яке потребує, щоб попереду йшов хтось бездоганний і відважний. Людина морального абсолюту, яка знає, що «обов’язки сина народу, відповідального за цей народ – єдині обов’язки».
Від упорядника
Початок збиранню спогадів про Василя Стуса поклало видавництво «Смолоскип» імені В. Симоненка зразу після загибелі Поета. Тоді Осип Зінкевич і Микола Француженко впорядкували та зредагували книжку «Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників» (Балтимор – Торонто: Смолоскип, 1987. — 463 с.). Власне спогадів там усього два: інтерв΄ю Надії Світличної і стаття недавнього політв΄язня Сергія Солдатова. А включений до видання великий нарис Михайла Хейфеца «В українській поезії тепер більшого нема…» вийшов у складі його книжки «Українські силюети» у видавництві «Сучасність» ще за життя Стуса, у 1984 році.
Колишній однокурсник і друг Стуса письменник Олег Орач швидко зібрав спогади 42 осіб і видав їх книжкою: Не відлюбив свою тривогу ранню…: Василь Стус – поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії / Упоряд. О. Ю. Орач (Комар)– К.: Укр. письменник, 1993. – 400 с. Більшість із них ми вводимо до нашої збірки.
Неоціненний відеоматеріял зібрали під час перепоховання праху Василя Стуса, Юрія Литвина й Олекси Тихого і невдовзі після цієї події режисер фільму «Просвітлої дороги свічка чорна» Станіслав Чернілевський та оператор Богдан Підгірний.
У пресі, особливо до ювілейних дат, публікується багато статей про В. Стуса, зокрема й спогадів. Оксана Дворко старанно добирає публікації та розміщує їх на сайт «Гуманітарний центр Василя Стуса», http://stus.kiev.ua/. Там же зібрано десятки прижиттєвих знімків Василя Стуса, його родини та друзів.
Останньою в цьому ряду стала книжка «І в смерті з рідним краєм поріднюсь»: Василь Стус і Вінниччина», яку впорядкували Ніна Гнатюк і Тарас Ковальський (Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. – 528 с.).
«Наш обов’язок чести – зберегти образ Василя Стуса правдивим. Ім’я його не надається для політичної демагогії і плакатного патріотизму», – написав Євген Сверстюк ще 1993 року. Добираючи матеріяли до нашого видання, ми намагалися керуватися цим критерієм.
Уважний читач помітить, що велася й досі триває «боротьба за Стуса». Вона почалася ще тоді, коли його переслідувачі не хотіли його реабілітувати, а потім старалися применшити, щоб тим самим применшити свій злочин. Утім, слава Богу, знайшлося чимало авторів, які розуміли, хто є Стус, і виступили проти зведення його постаті до ряду постмодерних конформістів.
Ми відібрали до книжки спогади і роздуми 74 авторів. Майже всі вони вже десь публікувалися, в тому числі у названих вище виданнях, але нині стали мало кому доступними.
«Коли пишеш про таких людей, як Стус, – каже Іван Дзюба, – мусиш насамперед поставити собі запитання: чи маєш моральне право? Це стосується кожного, а мене — якщо йдеться про Стуса — особливо. Я не одразу зважився…»
«Духовний подвиг не пропадає марно. Завжди зайдеться хтось, щоб про нього засвідчити», – сказав в останній день свого земного буття Патріарх Володимир (у миру Василь Романюк).
Ми дбали, щоби спогади охопили все життя Василя Стуса. Про дитинство найліпше свідчать його родичі – мати Їлина і сестра Марія, про юність – колеґи-студенти, вчителі, армійські приятелі, а вже про київський період – відомі літератори, діячі національно-визвольного і правозахисного руху. Часи Стусової неволі засвідчили зо два десятки співв΄язнів. І хоч як вороги культури, слуги «Імперії Зла» старалися, щоб від Василя Стуса нічого не залишилося в цьому світі (і багато чого, зокрема, остання збірка віршів «Птах душі», навряд чи вилетить із-за ґрат), та все ж маємо «Твори» в шести томах, дев΄ятьох книгах, що вийшли 1994–1998 рр. І більшість цих творів написані в неволі.
Щоб не розривати цілісні спогади й роздуми на періоди, ми друкуємо їх за абеткою. Стисла біографічна довідка і покажчик імен допоможуть читачеві знайти потрібні свідчення.
* * *
Більшість цих спогадів – це ще й роздуми сучасників про Поета і Громадянина, які слід зберегти для майбутніх поколінь. А молоді дослідники мають осмислити їх на новому рівні.
У передмові до Стусових «Палімпсестів» (видавництво «Сучасність», 1986) Юрій Шевельов писав, що героїчна біографія Стуса сьогодні заважає розумінню його як поета. Ми ж цим виданням хочемо довести, що нема суперечності між Стусом-поетом і Стусом-громадянином. Це була цілісна Особистість, яка знала собі ціну і знала своє призначення. У листі до Михайлини Коцюбинської та інших від 29 жовтня 1977 року Стус пише: «Є питання народу — і є масштаб цього питання, завужувати який гріх… Більше скажу: моя поезія, мої переклади чи літературні статті — то грішне заняття. Обов’язки сина народу, відповідального за цей народ — єдині обов’язки».
Коли з΄явилися публікації, що нібито поета Василя Стуса «втягнули» в правозахисну Українську Гельсінкську групу, то Микола Руденко 30 листопада 2001 року сказав: «Такі люди, як Стус, не потрапляють у якісь випадкові ситуації. Це доля цієї людини. Стус був покликаний стати в нашу епоху трагічним голосом України. Він не міг інакше прожити своє життя, ніж як він прожив його, і не міг інакше померти, ніж як помер… Так мусило бути волею самої історії».
Застерігають «не героїзувати» його постать. Але ж коли Поет каже про себе: «Залізний, із пластику, шкла і бетону», то насправді ми знаємо, що йому так само боліло і мерзло тіло, як болить і мерзне кожному, йому так само хотілося поживи, тепла і ласкавого слова, як кожному з нас. І не гартував Господь його в огненній печі – вийшов він із тієї ж життєвої дійсності, що й усі ми. А витримував такі випробування, такі навантаження, які не під силу більшості з нас. Бо він ставив перед собою вищі цілі і неухильно піднімався до них. Власне, то і є його заповіт.
«Вся його праця вимагала бути мужем, – писав Іван Гель. – І Василь був винятково сильним характером –характером Байдівського типу. Незвичайно делікатний у взаєминах із друзями, він, як Байда, умів, сказати: «Твоя, царю, віра поганая…». Прямо у вічі султанам, при кожній потребі, при кожній можливості».
«Був людиною морального абсолюту», – додає Іван Дзюба.
Отже, нероздільно свідчимо про Поета і Громадянина.
