Режисер з Донецька Віталій Загоруйко презентував фільм «Служба безпеки ОУН. Зачинені двері» про спецслужбу Організації Українських націоналістів.
«Служба безпеки ОУН. Зачинені двері» режисера Віталія Загоруйка — перша документальна стрічка про один із найбільш професійних та засекречених підрозділів Організації українських націоналістів. СБ залишила про себе мало інформації, зате багато чуток та пліток, стараннями простих людей та ворогів перетворених на жахливі та таємничі історії.
Багато документів, які свідчили про її діяльність, зникли в спецархівах, інші були знищені співробітниками СБ в останні хвилини свого життя. Ще донедавна дисертації на цю тему були засекречені. Проте інтерес до неї ― безсумнівний.
У презентації-обговоренні взяли участь:
• режисер Віталій Загоруйко (документальні фільми «УПА. Тактика боротьби», «Махно. Невільник свободи», «Україна. Незалежність назавжди», «Ціна перемоги», «Окопна правда живої сили» та ін.);
• історик Володимир В’ятрович (кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, директор архіву СБУ в 2008—2010 рр.)
Історик В. В’ятрович розповів: «Служба безпеки ОУН творилася як необхідний контррозвідувальний орган для захисту лідерів націоналістичного підпілля від репресивної політики польських спецслужб та радянських терористів. Особливо гострим питання про СБ стало після того, як агент-терорист НКВД Павєл Судоплатов убив Євгена Коновальця».
«Німецькі та радянські органи високо оцінювали роботу розвідки СБ ОУН, відзначали її всюдисущість, уміння своєчасно виявити необхідну інформацію, а в разі потреби — здійснити несподівані збройні заходи. Особливо варто підкреслити те, що СБ створила потужну розгалужену мережу інформаторів та симпатиків серед українського населення, а тому своєчасно була поінформована про основні заходи окупаційної влади», — доповнив дослідник визвольного руху.
Автор сценарію та режисер-постановник — донеччанин Віталій Загоруйко, автор декількох десятків документальних фільмів та телевізійних передач. У фільмі представлені унікальні інтерв’ю колишнього співробітника СБ, зв’язкової УПА та особистого охоронця Романа Шухевича.
«Знімали ми (з перервами) десь півроку. Принциповий підхід до роботи — це не мала бути «агітка», де розповідалось би лише про гарних бандерівців і поганих гебешників. Тому вишукували і співробітників МГБ. На жаль, за свідченнями, колишній член АБГ так і не згодився на зйомку. І навіть Верхоляк — «Дуб» не все розповів, явно якісь речі на бажав розповідати. У цих людях до смерті буде сидіти їхня професія», — згадує режисер.
В. Загоруйко продовжив: «Роботи було багато, робота просувалась важко. У деякі дні знімали зранку і майже до півночі. Більшість акторів — непрофесійні, члени товариства “Пам’ять”, однак надзвичайно «фактурні» і виявили вміння до перевтілення. Тому з людьми було працювати легко. Коли знімали за межами Львова, жили в армійському наметі декілька днів. Дні три зіпсував дощ, проте знімали й під час мряки — у деяких епізодах повстанці вдягнуті в плащ-накидки не лише для антуражу».
Композитор Ярослав Одрин, який писав музику до фільму, сказав: «Якщо для зйомок цього фільму треба долати стільки труднощів — значить він дуже потрібний».
Консультативну підтримку надали Центр досліджень визвольного руху та Галузевий державний архів СБУ. У зйомках фільму взяли участь близько 70 членів товариства «Пам’ять», залучалася авто- та бронетехніка, активно використовувалися піротехнічні ефекти.
Зйомки відбувалися у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», музеї-садибі Устияновичів (с. Вовків), інших місцях Львова та Львівської області, в Івано-Франківській області.
Характерні риси фільму — неупередженість та історизм.
