Христоc народився! Славімо Його!
В історії людства різвяна ніч, коли всесвіт повністю застиг у нерухомості, коли-бо небо з землею поєдналися, залишається одною з ключевих подій, яка здійснила повний переворот у долі людини. В ту мить Бог зійшов у людському тілі на землю і тим визволив людський рід з обіймів зла. Творець повернув людині її гідність, її свободу та право бути самим собою. Коли Боже дитя на ім’я Ісус народилося від Вифлеємі від Марії під опікою Йосифа, ангели із небес сповістили пастухам «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» Мотиви цієї ангельської звістки століттями відлунюють в українських колядках, і в наші дні прагнення миру для нас стало, як ніколи, болюче актуальним.
Подія,що мала місце в могутній тоді Римській імперії, була для загалу непомітною. В ній брали участь лише батьки Ісуса Марія та Йосиф, котрий був родом із Давидового міста Вифлеєму, куди вони прибули для участі в переписі населення. Святого Йосифа чомусь уважають мовчазним героєм різдвяної історії, про нього особисто маємо мало відомостей, і в Біблії не згадується жодного слова, яке було б записане з його вуст.
У грецькій версії Біблії Йосифа представлено як текнона, тобто будівничого та архітектора, це вказує на те, що він не був простим столярем. Йосифа можна вважати людиною небідною, він належав до середнього класу і був активним серед громади. Саме йому Ісус завдячує своє початкове виховання: Йосиф не був лише годувальником юного Ісуса, він навчив Його читати й писати, пояснював Йому навколишній світ, привчав Його до практичних навичок. Одним словом, він допоміг Ісусові сформувати Його особистість як людини. У Йосифа, який рано став удівцем, були ще й рідні та споріднені сини, котрі стали земними братами Ісуса. З-поміж них історія згадує Праведного Якова, який 62 року після нар. Христа загинув мученицькою смертю. Йосифа вже за життя, за його активність і доброчинність, могли також уважати Праведним. Із часом слід про Йосифа зовсім зник зі сторінок історії. Його вже не згадують після перших прилюдних виступів Ісуса. Йосифа немає в євангельській розповіді про відоме весілля в Кані Галілейській, на яке прийшли тільки Ісус зі своєю матір’ю Марією, і в іі честь Він перетворив воду на вино, яке стало євангельським, а згодом літургійним символічним напоєм.
Єдине особисте висловлювання від Йосифа збереглося в протоєвангелії від Якова, яке не входить до чотирьох канонічно визнаних Євангелій. Йосиф у поетичній формі передає своє враження про зміни в природі, яких він був свідком тієї чарівної ночі, коли мав народитися Ісус: “Я поглянув угору і побачив, як повітря застигло, звернув очі у небозвід, який став непорушним, а в ньому птахи зависли нерухомо». Йосиф став свідком абсолютної нерухомості всесвіту, бо в ту мить на землю сходив Спаситель, котрий об’явився людям в особі єдинородного Ісуса.
Досвід абсолютного спокою – не чужий людині, як і людській спільноті. Він дозволяє нам зібрати нашу увагу і зосередитися в глибині нашої душі для особистого спілкування з Творцем. В такі хвилини людина душею відчуває правила співжиття у людських спільнотах, і бере участь у будівництві царства Божого на землі. Мабуть, тому не випадково духовні особи у своїх різдвяних посланнях до вірних останнім часом почали звертати увагу на небезпеки й наслідки від них для людини, які чигають на неї від сучасного світу потужної цифрової техніки, що змушує людину жити і діяти у сфері надвисокої швидкості. Людина не встигає освоїти новинки цифрової технології і водночас утрачає теплоту прямих міжлюдських взаємин. Спостерігаємо послаблення відповідальності у людей, бо холодні машини не мають моралі, і швидка комунікація поглиблює ще й відстані між людьми. Різдвяна благовість про прихід Ісуса до кожної хати, і разом з Ним євангельська мудрість Божого слова, нині заглушена рекламними оголошеннями про модне тепер явище п.н. діджиталізація, тобто переведення спілкування з владою у цифрову форму.
Небезпеки від суцільної діджиталізації, яка спрямована на керування не тільки людською логікою-думанням, але й почуттями людини , є нічим іншим як імітацією людської близькості. Попри певні практичні користі від цифрової технології, вона ніколи не зможе замінити людську теплоту. Навпаки, як механічна комунікація, вона обмежує людину в її особистій гідності. А мрія про дігітальну демократію фактично – нездійсненна, це утопічна ідея.
Україна протягом двох тисячоліть зазнала благодатного впливу від поширення християнської релігії, вона супроводжувала і глибоко впливала на формування української людини, суспільства та державної думки. Княжа Русь, Козаччина й модерна Україна, яка остаточно сформувалася й наново одержавилася протягом 19-20 століть, – усі ці державні утворення в нашій історії немислимі без глибинного освоєння благовісті, яку об’явлено людству в Різдвяну ніч. Вона з допомогою місіонерів стала вірою та релігією наших предків, проникла нашу культуру й національну ідею. У свої найтяжчі періоди Україна давала світові приклад, як можна і треба протистояти злу, звідки черпати сили для подолання кризових ситуацій. Україна завжди виходила з своїх екзистенційних криз з допомогою культури, релігії та ідеї української державності, про що нагадують світочі української філософської думки.
Нехай різдвяна зоря над Вефлиємським вертепом освітить у 2020 році нашу дорогу до наступних свят, наповнить нас вірою і надією в здійснення ангельської благовісті – про те, що на українській землі для людей доброї волі настане Божий мир, людська правда і справедливість. «Радійте у Господі!»,- писав апостол Павло в листі до филип’ян,- «І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі». Він радить нам укінці: «Думати про те, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали». І коли ми робитимемо те, про що Євангеліє сповіщає, то «Бог миру буде з нами!».
Напередодні Свят-вечора зичу усім родинного тепла, смачної куті та дзвінкої коляди. І нехай приклад святого Йосифа, Ісусового опікуна і виховника, буде прикладом для нас, як треба захистити родину, дбати про домашнє вогнище й творити гармонійну та активну громаду. Бо тільки спільно й однодушно ми будемо сильні й зможемо державою протистояти – злу та всім загрозам.
Христос народився! Славімо Його!
Україна – це надовго!
Київ, 4 січня 2020 року. Андронік Кармелюк