Під час першого матчу другого кваліфікаційного раунду Ліги Європи, що в ньому київське «Динамо» приймало грецький ПАОК, стався ганебний скандал.
Діялося в польському Любліні, на однойменній арені. Наприкінці поєдинку, в якому елліни святкували перемогу – 3:2, вболівальники гостей здійняли так званий прапор так званої і наразі ще Росії. Річ ясна, цю шмату гості принесли на стадіон з метою провокації. Власником їхнього клубу є російський бізнесмен грецького походження Іван Саввіді. Свого часу цей тип був депутатом так званої російської державної думи від партії «Єдіная Расія». У 2012 році, коли ПАОК перебував на межі зникнення, він купив контрольний пакет акцій і погасив борги клубу. У 2015 році негідник привітав анексію кацапами українського Криму.
Цього персонажа взагалі мали б довічно усунути від гри мільйонів за інцидент, який стався 2018 року в Салоніках, де його команда, в рамках чемпіонату Греції, приймала АЕК. Тоді, вже у доданий час, суддя відмінив гол господарів через очевидне положення поза грою. Оскаженілий Саввіді був вибіг на поле з пістолетом у кобурі, який намагався дістати, погрожуючи арбітру закінченням кар’єри. Вгамували його власні охоронці. Варто наголосити, що чимало футбольних функціонерів, тренерів пожиттєво були відсторонені від футболу за куди менші гріхи.
І в бабці перепитувати не треба, що тут не обійшлося без продажності найвищих світових і європейських чиновників од футболу, які лигають криваві московські хабарі, а, відтак, перебувають на короткому поводку Кремля і всіляко потурають москалям. Саввіді вийшов тоді сухим із води, а його клуб далі є таким собі «московським патріархатом» у континентальному футболі. Добре відомо про довголітні дружні стосунки між уболівальниками ПАОКа та москвинського ЦСКА.
Далі – більше. Підтримати греків прибули фанати «Відзева» з міста Лодзь. Як вони стверджували, що вчинили так з ненависті до Бандери й УПА. На свій сором і ганьбу Польща, з пасу свого президента, який через власну електоральну вигоду ладен знову роздмухати неприязнь між двома народами, нині скаженіє у сліпій ненависті до українців.
Поляки не вельми охоче обговорюють тему, що й нині багато їхніх клубів мають давні й задокументовані приятельські стосунки з москвинськими клубами. Зокрема, цей «Відзев» також братається з кацапським ЦСКА. Але цього разу куті передали меду. Адже ці невігласи опинилися під московською ганчіркою-«трикольором» і разом із грецькими бовдурами вигукували всілякі образи в бік «Динамо», українських героїв, України.
Головний лейтмотив реакції в Польщі на люблінську ганьбу – можна ненавидіти УПА й Бандеру, але стояти під прапором «руских кабанів» – то вже занадто. «Відзев» і його фанати зазнали нечуваного шквалу критики. На стадіоні ж українські вболівальники спробували прорватися до сектору із негідниками, але охоронці застосували проти них сльозогінний газ.
Ця московська «тряпка» в Любліні стала своєрідною міткою для терористів. Уже наступного дня в Люблінському воєводстві впала російська крилата ракета Х-101. Повідомлялося, що поблизу села Тарнава-Колонія було чути потужні вибухи й виявили велику вирву. Інцидент обговорювали в польському Сеймі, а їхній міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш наголосив, що «головним джерелом загрози для Польщі та країн НАТО залишається Росія, а підтримка України з боку офіційної Варшави буде продовжена».
Правильна заява. Але чому ж тоді в Польщі нападають на людей, які спілкуються українською, а не на осіб, що ригають кацапським «язиком»? Де були всі ці польські націоналісти, коли з люблінської арени виходили фанати ПАОКа й «Відзева», що на стадіоні розмахували прапором Московії?
Втім, це чужинці. Головний тренер «Динамо» Ігор Костюк вважає подію з москальською шматою умисною й неприпустимою. Мовляв: «Вважаю, що це свідома првокація з боку людей, які не розуміють, що в нашій країні триває війна, яка приносить величезні страждання – руйнуються домівки, гинуть наші мирні жителі. Дуже наприємна ситуація».
Неприємна? Ганебна! Хочеться запитати в Костюка: «Чому ви, «голуби сизі», далі грали, якщо на трибунах з’явився цей кривавий символ страждань України? Як тут не пригадати листопадову подію 2024 року в Румунії, де господарі, в рамках Ліги націй УЄФА, приймали збірну Косова. За нічийного рахунку, вже у доданий час, горді косовари залишили поле, бо на трибунах з’явилися прапори їхнього запеклого ворога Сербії, а також лунали політичні гасла на підтримку цієї країни.
Після заяви Костюка, «із жорсткою офіційною заявою» виступило київське «Динамо». «Щодня у кривавому протистоянні з підступним ворогом гинуть найкращі сини та доньки України. Наші міста й села піддаються терористичним бомбардуванням. Ці та інші варварства здійснюються саме під тим «триколором», яким уболівальники ПАОКа вирішили присмачити свої емоції від футбольного дійства», – йдеться у ній. Чого варті ті слова без чину? Якщо навіть УЄФА оштрафує грецький клуб – для нас це не так важливо. Треба було відразу покинути поле, що б привернуло увагу світу до нечуваного геноциду великого народу в центрі Європи.
Дива не сталося. Київська команда поступилася грекам і в другому поєдинку, опустившись до нижчого за рангом турніру Ліги конференцій. Тут виокремилися вболівальники естонської «Левадії», що в матчі їхньої команди проти шведського «Гетеборга» вивісили банер «Stop War» («Зупиніть війну»).
Схоже вчинили й поціновувачі гри мільйонів із іншої дружньої нам країни – Данії. Житомирське «Полісся», в матчі кваліфікації Ліги конференцій, у словацьких Кошицях, приймало «Копенгаген». Нечисельні вболівальники гостей розгорнули були величезний банер «Stay strong Ukraine. Fighternation» («Залишайся сильною, Україно. Нація воїнів»).
Хочу зізнатися, що не маю жодних симпатій до «Полісся». Навіть, коли вони грають на міжнародній арені. Президентом цього клубу, його «папою», є співвласник «АТБ» Геннадій Буткевич, мама якого Неллі Буткевич катувала українських дисидентів. Про її злодіяння свідчать Йосиф Зісельс, Михайло Луцик, Йосип Тереля, Дарія Гірна, Анатолій Ільченко. В часи сов’єцької окупації, в Дніпропетровській психіатричній лікарні, ця особа проявляла верх садизму й особливого ентузіазму боротьби з «інакодумством». Їй нині понад 90. Житомирський клуб помпезно вітав її з ювілеєм, назвавши «прикладом сили духу», всіляко шанує, вона відвідує матчі «Полісся», яке обмежило коментарі щодо неї на своїх сайтах і офіційних сторінках.
Чи маємо дивуватися нині полякам, грекам тощо, якщо на весь світ демонструємо приклад безкарності за злочини катів чолових представників української нації? Не з однієї цієї Неллі Буткевич нині «ліплять» шановану й заслужену особу. Є ще так звані судді Борис Плахтій, Сергій Кіпень, які вже наприкінці 80-х минулого століття, коли вже конала сов’єцька імперія, примудрялися засуджувати на смерть воїнів УПА. Нині в Україні вони, за те, що нищили українських героїв, одержують від Української держави понад 200 тисяч пенсії…
Насамкінець, про подію 50-річної давності. У 1976 році, в канадському Монреалі, відбувалися літні Олімпійські ігри. Чисельна українська громада не оминала нагоди відвідувати змагання з усіх олімпійських видів, особливо, в яких брали участь українці. Хоч виступали вони тоді під прапором сов’єцької імперії. Звісно, не оминали нагоди гаслами та банерами привернути увагу до своєї Батьківщини, яка на тоді перебувала у пазурах Москви. Вершиною виявлення протесту став чин репрезентанта Спілки Української Молоді Данила Мигаля з Тандер-Бей. Під час напівфінального поєдинку між футбольними збірними тодішньої Німецької Демократичної Республіки та Сов’єцького Союзу, за який виступали чимало гравців київського «Динамо», у другому таймі, 20-річний хлопець вибіг на поле із національним прапором. Танцюючи у центрі арени гопака, він неодноразово вигукував «Свободу Україні!». Діялося на очах ошелешених футболістів, суддів та п’яти десятків тисяч глядачів, які гучно аплодували, впродовж декількох хвилин, аж поки не оговталися поліцейські і втрьох не вивели Данила за межі поля.
Григорій Жибак
