Віктор Ягун
На перший погляд, демографічна ситуація на тимчасово окупованих територіях України та втрати окремої російської мотострілецької бригади — це дві різні теми. Насправді перед нами дві складові однієї системи.
На українській землі кремль витісняє місцеве населення, руйнує його соціальне середовище, відбирає житло і поступово заселяє захоплені території людьми, лояльними до окупаційного режиму. На фронті та сама держава використовує власних громадян — переважно рядових військовослужбовців із віддалених і небагатих регіонів — як матеріал, який не потрібно берегти.
За даними ГУР МО України, у 2025 році природне скорочення населення на окупованій частині Донецької області становило 9,9 особи на тисячу населення. Це у 2,4 раза гірше за середній показник у самій росії.
Причини очевидні: бойові дії, висока смертність, практична відсутність нормальної медицини, виїзд молоді, репресії, примусова мобілізація, русифікація та повна невпевненість людей у завтрашньому дні.
Зрозуміло, що за відсутності доступу міжнародних організацій та повноцінного перепису всі сучасні цифри щодо окупованих територій залишаються оцінками. Проте загальна тенденція не викликає сумніву: окупація фізично спустошує українські регіони.
Окупаційна влада створила умови, за яких без російського паспорта людина фактично не може отримувати пенсію, лікуватися, офіційно працювати, оформляти майно або користуватися базовими послугами.
У березні 2025 року російське МВС заявило про видачу 3,5 млн російських паспортів на окупованих територіях. Водночас опитані представниками ООН українці прямо говорили, що брали ці паспорти, оскільки не мали реального вибору. Тому наявність російського документа в людини, яка жила в окупації, не може автоматично вважатися доказом її лояльності до ворога чи колабораціонізму.
Паралельно москва організовує переселення власних громадян. За оцінками ГУР, після окупації до Криму та Севастополя було завезено від 200 до 300 тисяч росіян.
На окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей станом на 2024 рік перебували близько 200 тисяч громадян росії та приблизно 100 тисяч трудових мігрантів із Центральної Азії й Кавказу.
Це саме розвідувальні оцінки, а не результати незалежного перепису. Проте їх підтверджує сама логіка окупаційної політики. Російських лікарів, учителів, будівельників, чиновників і працівників культури заманюють подвійними зарплатами, надбавками, компенсаціями за житло, пільговою іпотекою та земельними ділянками.
Одночасно житло українців оголошують “безгосподарним”, передають окупаційним адміністраціям і заселяють туди інших людей.
Йдеться не про хаотичну міграцію, а про довгострокову демографічну інженерію.
Друга частина цієї картини — ставлення російської держави до власних військовослужбовців.
Український державний проєкт “Хочу вернуть”, створений Координаційним штабом у січні 2026 року, проаналізував втрати 39-ї окремої мотострілецької бригади зс рф, військова частина 35390.
Щонайменше 286 загиблих військовослужбовців бригади не досягли 25-річного віку. Серед поранених таких ще більше — не менше 358 осіб. Рядовий склад становить 76% підтверджених загиблих. За підрахунками проєкту, офіцери цієї бригади гинуть або зазнають поранень щонайменше у двадцять разів рідше, ніж звичайні солдати.
Це дуже точно характеризує російську модель війни: накази віддають одні, а платять за них життям зовсім інші. Переважну частину втрат останніх років становлять добровольці та рядовий склад, тоді як частка офіцерів серед загиблих постійно знижується.
Таким чином, перед нами одна система з двома контурами.
На окупованій українській території росія намагається витіснити нелояльне населення, привласнити його майно, стерти українську ідентичність і заселити звільнений простір підконтрольними людьми.
У власній армії вона так само сортує громадян за їхньою цінністю для режиму: офіцерів і командування намагаються берегти, а рядових, контрактників, мобілізованих і жителів віддалених регіонів кидають у штурми до повного фізичного виснаження.
Для України це означає, що деокупація не може обмежуватися лише відновленням кордонів та інфраструктури.
Уже сьогодні необхідно документувати незаконні програми переселення, експропріацію житла, земельні оборудки, діяльність російських чиновників, забудовників, банків і кадрових структур. Потрібен реєстр незаконно відібраного майна та персональна відповідальність організаторів колонізації.
Водночас необхідно зберігати зв’язок з українськими громадянами в окупації та не перетворювати отримані під примусом російські паспорти на автоматичну підставу для звинувачень.
Окупація для кремля — це не просто контроль над територією. Це заміщення населення.
Війна для кремля — це не захист держави. Це утилізація людей.
І обидві ці машини працюватимуть доти, доки їх не буде зупинено силою, правом і неминучістю відповідальності.
