Здавна українці дбали про виховання своїх нащадків, передавали знання з покоління в покоління, навчали дітей бути вірними захисниками рідної землі. Та правда про українських козаків була для переважної більшості за сімома печатями або ж спотворена і перекручена недругами.
Відродженням козацьких традицій і звичаїв, бойового мистецтва і ставлення наших предків до Всесвіту і займаються сьогодні козаки на Трухановому острові у Києві. За сприяння школи бойової традиції «Ратар», козаків 4 сотні Майдану і Тетерівського Коша у вихідні тут проходять школи вихідного дня для дітей та молоді з різних куточків України. Вишколи і загартування на острові організовують і для старших чоловіків перед відправленням у зону бойових дій на Донбас…
Мені випала нагода побувати під час таборування на березі Дніпра юнаків і дівчат віком від 14 до 20 років (хоча й був загін козачат-малюків). Молодь з Броварського, Переяслав-Хмельницького, Бориспільського, Тетіївського, Макарівського, Богуславського, Обухівського районів і міста Києва прибули сюди на два дні не лише спробувати смачного козацького кулешу, послухати бандуру біля багаття, помилуватися чарівною природою золотої осені і переночувати у наметі. Вони стали учасниками військово-патріотичних, оздоровчих, культурних і творчих занять, мали можливість випробувати свою витривалість, спритність, майстерність… У мішені із соломи юнаки метали списи і стріляли з лука, у дерев’яні дошки — ножі і сокири. Навчалися володіти мечем, стріляти з лазерної зброї, а також ковальської справи і всіляких премудростей козацького устрою. Найбільш відважні змогли випробувати свій дух і тіло, полежавши на дошці із цвяхами або походивши по битому склі чи розпеченому вугіллі.
Завітали на козацький вишкіл і подружжя Литвинів — кобзар Василь Степанович і поетка Антоніна Іванівна. Вони благословили учасників військово-патріотичного збору, привітали їх з тим, що сьогодні українці вільно можуть себе називати козаками. «Коли ми в дитинстві гралися в козаків, то говорили, що ми граємося в бандитів. Але душа відчувала, що це неправда. А тепер я дивлюся на вас і бачу, що ви вільно, за власним бажанням ідете господарями по рідній землі. Ви є творцями нового дня, нової України. Не скажу, що це буде легко і швидко, але це відбудеться, бо пробудження народу зупинити вже не можна. Згодом ви побачите, що козацтво було, є і буде вічно. Зрозумієте, що таке характерництво, отримаєте забуті знання. Побачите, що до вас звертаються дерева і квіти, вода і небо, Всесвіт і Рідна Земля. І це тому, що ви відкрили своє серце і душу до Правди.» Василь Литвин проспівав учасникам вишколу давні козацькі і авторські пісні, щоб вони відчули свій давній український пракорінь, щоб зрозуміли, що найрідніше для людини — це поклик Рідної Землі, поклик Роду.
Антоніна Литвин, переповідаючи легенди і історичні факти про козаків, наголосила: «Козаки — це святі лицарі, оборонці рідної землі. Козаки ніколи не вели загарбницьких воєн. В українському фольклорі є пісні, де клянуть москалів і ляхів, турків і татарів, але, це підтверджують дослідження, в інших народів, які живуть навколо України, немає пісень, де б проклинали козаків. Адже жоден народ не говорить про них, як про загарбників і розбійників, як це розповсюджувала нам московська пропаганда упродовж трьох століть.» Антоніна Іванівна розповіла молоді про надприродні можливості характерників — відаючих і знаючих людей, про їхнє вміння перемагати і відчувати плече побратима.
Під час школи вихідного дня, які організовують козаки на Трухановому острові, діти та підлітки займаються не лише бововими загартуваннями, а й мистецькими заняттями: грою на сопілці, малюванням, народним співом, українськими традиційними ремеслами тощо. А передають їм знання на новітній Січі у столиці майстри, народні умільці, кобзарі, мудрі люди, які завжди були у пошані серед наших предків.
Зокрема, художник Володимир Рак, який навчає дітей малювати українські пейзажі, козака Мамая, вірного друга козака — коня, говорив, що заняття творчістю — це своєрідний ритуал, за допомогою якого розкриваються духовні здібності і таланти людини. Він звернув увагу на символіку народних картин і пісень, важливість відчути себе нащадками великих мудрих прадідів, і порадив молоді щодня вивчати щось нове про Україну.
Козацькі пісні на березі Дніпра, військово-спортивні тренування, розповіді бійців, які приїхали у відпустку із зони АТО, нові друзі, цікаві зустрічі, відкриття талантів і ознайомлення з історією України назавжди запам’ятаються молодим людям, які погостювали на Трухановій Січі.
Лариса ГРОМАДСЬКА
Фото автора
