З ініціативи Українського інституту національної пам’яті Верховна Рада України внесла 75-ліття відновлення Спілки української молоді (СУМ) в Діаспорі до переліку дат і ювілеїв, які відзначаються цього року на державному рівні. Серед відроджувачів СУМу – уродженець Полтавщини Антін Кущинський.
Мов птаха Фенікс: знищення і відродження СУМ
Організація була заснована в Києві 1925 року Миколою Павлушком, племінником академіка Сергія Єфремова. Першими членами стали друзі по навчанню у Першій трудовій школі ім. Т. Шевченка та Інституту народної освіти. Адже атмосфера інституту, яку створювали досвідчені, національно свідомі талановиті педагоги, сприяла діяльності Спілки. Так, активними діячами СУМу був 18‑річний студент Інституту, син цукрозаводчика і петлюрівського дипломата Борис Матушевський, сестра письменника Вадима Собка Наталка Собко та ін. Згідно з програмою, вони ставили за мету формування національної української свідомості, поширення ідей відновлення незалежності Української Народної Республіки, поширення знань з вітчизняної історії. Читали, передавали з рук в руки заборонені номери “Літературно-наукового вісника”, редагованого Михайлом Грушевським. Одна з акцій Спілки – здійснена у червні 1926 року і пов’язана з убивством у Парижі Голови Директорії УНР Симона Петлюри. Юнаки виготовили понад сотню листівок, у яких говорилось про величезний внесок Петлюри у боротьбі за незалежність України, і розкидали їх під час служби у Софійському соборі з хорів. Проте широкому загалу СУМ стала відомою несподівано, завдяки цинічному судилищу навесні 1930-го. Тоді сталінські бузувіри прирекли на страту 45 видатних українських інтелектуалів. Їх звинуватили у причетності до Спілки Визволення України на чолі із Сергієм Єфремовим, якого називали «совістю нації», та її «прибудови» – СУМ. Більшість було знищено або вислано до комуністичних концтаборів. Зокрема, голову СУМу Миколу Павлушкова в 1937 році, серед інших 1111 в’язнів Соловецького табору, російські більшовики розстріляли на честь 20-х роковин жовтневого перевороту.
Після закінчення ІІ Світової війни в таборах переміщених осіб (displaced persons – DP) в англійській, американській і французькій окупаційних зонах Німеччини та Австрії опинилися близько 200 тисяч українців, які через панування в СРСР комуністичного режиму не наважилися повертатись на батьківщину. Опинившись за межами рідного краю, передбачаючи перспективу подальшого розселення по інших країнах, ці переважно молоді люди знайшли спосіб зберегти те, що єднає їх з Батьківщиною й спонукає до праці заради неї. Так було відновлено Спілку української молоді на чужині, яка стала ідейним та організаційним продовжувачем СУМу 1925-1930-х. 75 років тому, 25 квітня 1946 року відбувся Перший Конгрес Спілки української молоді, який затвердив Статут та Програму СУМ, символіку, затвердив керівні принципи для подальшого розвитку організації. Завзяття, з яким почалось відновлення Спілки, було феноменальним, адже від липня 1946 року і до 1948 року СУМ здобув 6330 членів. За наступні чотири роки СУМ поширився по цілому світі – від Європи, Північної та Південної Америки до Австралії та Африки, об’єднуючи 8 тисяч членів. Загалом, за свою історію СУМ діяв у 18 країнах, а найбільшої чисельності організація осягнула на рубежі 1960-1970-х років, коли в її лавах перебувало близько 15 тисяч членів.
СУМ активно захищав українські інтереси. Про громадську активність свідчить і те, що сумівці тривалий час очолювали українські громадські інституції в діаспорі, зокрема Український Конгресовий Комітет Америки (УККА), Конгрес Українців Канади (КУК), Союз Українців у Британії (СУБ), Союз Українських Організацій Австралії (СУОА). Вихованці СУМу – Аскольд Лозинський (1998-2008) та Евген Чолій (з 2008) – очолили Світовий Конгрес Українців (СКУ).
Власна сумівська виховна методика покликана формувати світогляд на національно-християнських традиціях та ідеалах, виплеканих українською нацією протягом століть. В її основу лягла праця авторитетного професора-педагога Григорія Ващенка, життя і діяльність якого пов’язані з Полтавщиною. Автор системи національної освіти та виховання присвятив свої роздуми щодо формування сумівського виховного ідеалу, відтак першим удостоївся звання почесного члена Спілки Української Молоді.
Спершу членами СУМ була молодь 18 – 30 pоків, з 1948 — утворено юнацькі відділи (від 12, пізніше — 6 pоків), а у 1950-х сумівці віком понад 30 pоків не залишали організацію, а творили старше членство. Таким чином, СУМ складається тепер з 5 вікових груп: «суменята» (4-6 р.), юний СУМ — молодше юнацтво (6 -12 p.), старше юнацтво (13 – 18), «дружинники» (19 – 50) і старше членство — «сенйори» (понад 50 p.).
Члени СУМ мали однострій, який одягали під час офіційних виступів, емблему, що являє собою стилізований тризуб із літер «СУМ»; свій марш на слова письменника Леоніда Полтави та віталися гаслом: «Честь України» — «Готов боронити» і привітом «Гартуйсь».
Лохвиця – Парагвай – Аргентина – США. Уродженець Полтавщини серед організаторів легендарної «молодіжки»
Серед відроджувачів СУМу – уродженець Полтавщини Антін Кущинський (14 лютого 1897 — 22 травня 1992) — підполковник Армії УНР, нащадок давнього козацько-священничого роду. Один із організаторів Українського Вільного Козацтва на Полтавщині, дорадник Гетьмана Павла Скоропадського, редактор часопису «Українське Козацтво», письменник, історик та публіцист народився у містечку Лохвиця на Полтавщині. Був сином лохвицького православного панотця Андрія Кущинського, правнука Дмитра Кущинського, значкового товариша Війська Запорозького, близького соратника гетьмана Івана Мазепи (це саме він переправив гетьмана після битви під Полтавою на рятівне Правобережжя). Під час Першої світової війни та української революції 1917–1921 був військовим старшиною. У грудні 1917 року Антін Кущинський записався до Кременчуцької «летючої сотні» Вільного козацтва,
Після 1921 р., коли Армія УНР остаточно відійшла за кордони України, проживав у Підкарпатській Україні. Навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословацька республіка), де під наглядом професора Бориса Мартоса, також уродженця полтавських теренів, захистив дипломну роботу. Працював учителем у сільських школах, брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта». Входив до складу військового формування Карпатської Січі.
1945 разом із дружиною виїхав до Німеччини, після завершення війни перебував у таборах для переміщених осіб у Міттенвальді. Наприкінці 1940-х рр. емігрував до Парагваю. Був організатором Спілки української молоді в Парагваї, Уругваї та Аргентині.
У 1958 р. переїхав до Чикаго (США), продовжив там свою діяльність як вихователь Спілки української молоді.
2008 року завдяки зусиллям доктора права, краєзнавця Олександра Панченка на центральній вулиці Лохвиці встановлена пам’ятна таблиця Антонові Кущинському. Панченко також заснував також Інститут Українського Вільного Козацтва його імені.
СУМ: повернення в Україну
На теренах УРСР наприкінці 1980-х стихійно виникають організації, опозиційно налаштовані до окупаційного російсько-комуністичного режиму. При них діяли молодіжні секції. Головну роль в цих процесах відіграла Спілка Незалежної Української Молоді (СНУМ), яку було створено в колах Української Гельсінської Спілки. Ідея створення цієї молодіжної організації належить лідеру УГС В’ячеславу Чорноволу, котрий бачив у ній реальну силу, яка могла при відповідній виховній роботі продовжити почату ним і його однодумцями національно-визвольну боротьбу. 19 серпня 1989 року на горі Маківка – місці боїв УСС з московським військом – молодь Львівщини проголосила створення СНУМ.
СУМ. Маківка, заснування
Основними напрямками діяльності задекларували політичний, культурно-освітній та спортивний. Членами СНУМу могла стати молода людина від 15 років, а щоби створити осередок – достатньо було трьох осіб. Водночас у статут без двозначностей внесли норму: “Комуністи та комсомольці членами СНУМу бути не можуть”. Співголовами обрали Ігоря Деркача і Олега Вітовича.
СНУМ Табір в Карпатах 1990
В останні роки існування СРСР СНУМ стане однією з найактивніших та найчисельніших українських молодіжних організацій. Спілка виходить за межі Львівщини, і в різних регіонах,зокрема й у Полтаві з’являються подібні структури під назвами СНУМу чи СУМу. У Києві СНУМ формально заснований у вересні, а вже в жовтні членство проведе п’ятитисячну акцію встановлення хреста на місці поховань Січових стрільців на Замковій горі.
Від серпня 1989 року й до травня 1990-го СНУМ провів 27 масових акцій, з них 23 заборонені владою. Участь в цих акціях взяло понад 64 000 осіб. Наприклад, напередодні 23 лютого 1990 спочатку у Львові створили “ініціативний комітет по організації збройних сил України” та вимагали запровадження у війську клятви на вірність українському народу. Далі – пікетами оточили військові комісаріати. Згідно зі звітом КДБ, у день Радянської Армії лише у Львові та Дрогобичі в акціях СНУМу взяло участь понад 10 тисяч осіб. Весною 1990 року різні крайові осередки СНУМу координують спільні акції щодо бойкоту весняного призову в Збройні сили СРСР, частина активістів стає депутатами місцевих рад, а Ігор Деркач – Верховної Ради.
Спілка налічувала 18 обласних організацій та понад тисячу членів. У Литві друкувалися кілька періодичних СНУМівських видань. Настав час об’єднати організацію в єдину всеукраїнську структуру. 26-27 травня 220 делегатів із 19 областей з’їхалися до Івано-Франківська на Великий збір СНУМу. У серпні 1990 року в Білому Борі в Польщі відбувалася Світова конференція українських молодіжних організацій (СКУМО), де й перетнулися члени СНУМу та діаспорного СУМу. Відомий студентський страйк в жовтні 1990 року, який закінчився падінням уряду Масола, також відбувався при активній участі снумівців-студентів.
На ІІ Великому Зборі СНУМу, що відбувся 14-15 грудня 1991 року організація змінює назву на “Спілка української молоді”, а в статуті згадано про національне-виховне спрямування Спілки. У 1996 році СУМ з України та діаспори об’єднається в одну структуру, що юридично оформить «Центральну Управу» СУМ в «Світову», а вітчизняний СУМ – у «Спілку Української Молоді в Україні». Сьогодні СУМ має багатотисячне членство і діє в 10 країнах світу і працює для того, щоб молоді українці з різних країн могли спілкуватися між собою, допомагати одне одному в духовній, розумовій, соціальній, культурній, освітній і фізичній сферах, зростати в дусі патріотизму і любові до України.
Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами інтернет-джерел)
