The 2012 Canada Ukraine Parliamentary Program(CUPP) is coming to its end and on November 9th, the Director of the CUPP Program Ihor Bardyn and two other volunteers met over dinner in Ottawa with the 33 Interns to distribute the Certificates of Participation and to give the CUPP Interns an opportunity to give an assessment of their internship in the Canadian Parliament. A number of the assessments were worth publishing but the most poignant summary was made by the intern who travelled from Siberia to participate in the Program. His name is Andriy Zavialov and he is a student at Irkutsk State University. His remarks towards the end of his summary were directed at Ihor Bardyn the founder and director of the CUPP Program for the past 22 years.
У цей день, в день української писемності та мови, я до вас звертатимусь українською мовою, друзі. Для мене, як для людини, для якої рідною є російська мова, сьогодні важливо донести повідомлення з закликом зберігати українську мову. Я, як єдиний викладач української мови в місті Іркутську, закликаю вас – бережіть її, розвивайте її, спілкуйтесь нею. Я почав вчити українську в 14 років, самостійно, у нас в родині тільки прабабуся трішки спілкується українською. Може мене потягнуло в той час до рідних коренів чи що, я не знаю. Але я абсолютно не шкодую про те, що я її навчив та спілкуюся нею зі всіма вами. Я викладаю українську вже третій рік поспіль, мені зараз 22 роки, і курси української в нашому місті проводяться безкоштовно. Це таке своєрідне волонтерство. Мені цікаво вчити людей українській. Хай у нас і небагато ходить на ті курси (порядку 6-8 осіб щорічно), але це вже щось. Ми виписуємо підручники з України, з міста Львова, з Інституту зі зв’язків з діаспорою при Львівській політехніці. Але я отримую від того моральне задоволення – що я даю людям можливість доторкнутися до України, трішки зрозуміти, що таке – Україна. Я дуже радий, що у нас є люди, які хочуть дізнатися, хто вони є, хочуть навчити мову своїх бабусь та дідусів, бо вчать її просто для себе, бо подобається.
Також під час Канадсько-Української Парламентарної Програми в побутових розмовах я спілкуюсь зі всіма українською мовою, крім наших грузинських друзів – з ними російською. Тут, в Канаді, я взагалі мало спілкуюся російською, навіть незважаючи на те, що деякі наші хлопці та дівчата з України спілкуються зі мною російською. І я не кажу, що це погано, бо я поважаю свою рідну мову. Я просто звертаюсь до вас – спілкуйтеся українською, розвивайте її, бороніть її, бо мова – це наш чинник, це те, що відрізняє нас від інших, це те, навколо чого справді можуть українці гуртуватися та може Україна будуватися. І це дуже важливо – спілкуватися українською. Навіть якщо у вас російськомовне оточення в Україні – українською не буде шкідливо поговорити хоча б просто для тренування. Я завжди як приїжджаю в Україну – то розмовляю з місцевими мешканцями українською мовою, і байдуже мені якою мовою вони мені відповідають. Це такий мій принцип – якщо я в Україні – то виключно українською. Звісно, там, у нас, в далекому Сибіру ніяких перешкод проти української не робиться і мені завжди є з ким нею поговорити, з певними людьми з нашого Українського культурного центру. Але іноді нахлинає нестерпне бажання чути та розмовляти українською. Ви, напевно, це зрозумієте, коли або мігруєте кудись, або поїдете в довготривалу подорож чи на навчання. Один мій друг з Києва якось мені сказав: «Ти знаєш, Андрію, це дуже дивно, і не прикольно, що москаль заохочує українців спілкуватися українською. Це вже просто щось». А одна моя знайома з Москви почувши, як я розмовляю українською, сказала (даю переклад з російської на українську): «Я жодного слова не зрозуміла з того, що ти сказав, але яка ж гарна українська мова, так би і слухала її все своє життя».
Пане Ігорю, я дуже Вам вдячний, що Ви мені дали можливість доторкнутися до західного світу, подивитися, як люди живуть тут. Надзвичайно важливо те, що Ви робите – Ви даєте молоді можливість подивитися на те, як можна жити, як можна будувати стосунки між людьми, будувати суспільний устрій, будувати добробут. Після цього досвіду я думаю що ми всі зрозуміємо, яким чином можна навести лад у себе вдома, у себе в місті, у себе в країні. Бо не треба вигадувати велосипед знову, треба просто подивитися, як він робиться, і зробити велосипед для себе, такий, щоб тобі було зручно на ньому їхати. Цей досвід залишиться зі мною на все моє подальше життя. Пане Ігорю, дуже важливо продовжувати програму і після 2015 року, бо йде дуже цікаве нове покоління, і там є теж над чим працювати. Я бажаю Вам здоров’я, щастя, всіляких успіхів та любові – Многая літа!
