Виступ з трибуни українського парламенту 23 листопада 2018 р.
«… Коли суспільство відзначає трагічні дати своєї історії, воно проходить очищення правдою про минуле і відповідальністю за майбутнє країни. Ми ще не все зробили, щоб пошанувати мільйони замучених голодом співвітчизників», – писала Валентина Борисенко в книжці «Свіча пам’яті».
Сьогодні, напередодні 85-ої річниці Голодомору-геноциду до Києва приїхало понад 300 делегатів і гостей з 29 країн світу із мережі Світового Конгресу Українців. Ми приїхали сюди, щоб вшанувати пам’ять про багатомільйонні жертви Голодомору та приєднатися до вироблення шляхів подальшої співпраці з міжнародного визнання Голодомору – геноцидом.
Представляючи на цьому засіданні СКУ, що є голосом понад 20-мільйонної української діаспори, хочу, наскільки це можливо, представити нашу величезну невпинну працю з інформування про Голодомор у світі та з його визнання геноцидом на глобальному рівні.
Попри тотальне заперечення Голодомору в Україні радянською владою та такими журналістами, як Дюранті, – вже в 1932–33 роках українська преса Канади і США рясніла низкою статей, як наприклад:
– «Американські студенти розповідають про страхіття голоду на Україні» («Новий шлях», 6 вересня 1932 р.);
– «Москва заперечує голод на Україні» («Свобода», 12 серпня 1933 р.);
Союз Українок Америки вже у 1933 році висилав посилки з допомогою.
У 1948 році Центральний Комітет Спілки Української Молоді в Німеччині зорганізував першу маніфестацію протесту до річниці голодомору.
Меморандуми щодо голодомору в Україні, прокламації, заяви, поминальні маніфестації, щорічні пам’ятні громадські заходи та церковні відправи, конференції, спорудження пам’ятників, видання матеріалів про Голодомор – це лише короткий перелік величезної праці українських діаспорян.
Немає жодного сумніву, що крок за кроком така праця наших попередників відкривала очі світу на сплановану акцію радянського режиму, яку вперше кваліфікував геноцидом відомий польський учений єврейського походження Рафаель Лемкін. Саме він зазначав, що «це не просто випадок масового вбивства. Це акт геноциду, знищення не лише людей, але й культури і нації в цілому».
Важливо пригадати, що у 80-их роках Світовий Конгрес Вільних Українців зібрав та задокументував численні докази і спогади очевидців Голодомору, а у 1984 році ініціював створення Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні 1932–33 рр. із семи визначних юристів та професорів під керівництвом шведського Якуба Сандберга.
У 1990 році ця комісія у своєму остаточному звіті зробила історичне ствердження про те, що Голодомор був штучним голодом і радянську владу слід за це рішуче засудити.
Треба відзначити великі старання американської української громади для створення Конгресової Комісії США, яка у 1988 р. чітко заявила, що «Йосиф Сталін та його прибічники вчинили геноцид проти українців у 1932–33 рр.» У жовтні цього року Сенат США визнав ці висновки своєю Резолюцією, до чого, великою мірою, доклались українці США та їхні друзі у Сенаті.
У 2008–2009 роках значним поступом стала співпраця СКУ з найвищими владними структурами України, зокрема, втілення в життя меморандуму про співпрацю, який включав визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Для широкомасштабного відзначення у 2008 році 75-ої річниці Голодомору, СКУ створив Міжнародний координаційний комітет у справі Голодомору, який у співпраці з Секретаріатом Президента України, МЗС і Українським інститутом національної пам’яті провів міжнародну акцію «Незгасима свічка», яку було започатковано в Австралії та закінчено у Києві. Вона успішно пройшла у 33-х країнах світу та допомогла підвищити обізнаність про жахливий геноцид українського народу не тільки серед українців, але й серед високопосадовців та місцевого населення цих країн. А у 2010 році СКУ організував по всьому світу Міжнародну акцію «Свічка моління», яку, з добре відомих всім вам причин, провів під гаслом «Не дамо згасити свічку пам’яті!».
Цього року з нагоди 85-ліття Голодомору СКУ разом з МЗС України, Інститутом національної пам’яті та Національним музеєм «Меморіал жертв Голодомору» розпочав Міжнародну акцію «Запали свічку пам’яті!», яка протягом 85 днів відвідала різні міста країн світу, і яку ми спільно завершимо завтра тут, в Україні. Тому сьогодні українці діаспори, як ніколи, єдині з народом України.
Під час такого короткого виступу неможливо охопити всю працю.
Однак я наведу кілька прикладів, за якими стоїть велика праця та заходи, які завершились успіхом:
– відкриття пам’ятника на честь жертв Голодомору в центрі Вашингтону кілька років тому та цього року – пам’ятника у людному місці в Торонто;
– створення та показ фільмів на тему Голодомору в кінотеатрах країн світу, зокрема й «Гіркі жнива», продюсером якого є присутній тут меценат з Канади пан Ігор Ігнатович. Пам’ятаймо перший фільм «Голод-33» режисера Олеся Янчука;
– впровадження теми Голодомору до навчальних державних програм, зокрема у Канаді, де у рамках проекту про Голодомор державою спонсорується автобус, спеціально обладнаний інтерактивними засобами. Подібні шкільні програми діють в Аргентині та інших країнах.
Цього року СКУ започаткував збір даних від нащадків – жертв Голодомору по всьому світу, щоб передавати історію про Голодомор майбутнім поколінням та сприяти міжнародному визнанню геноциду.
Попри те, що наша праця дала значні результати, включно з резолюціями про визнання Голодомору геноцидом українського народу на рівні 17 держав світу, а також у численних містах, перед нами ще дуже багато праці.
Завершую словами, з яких я почав: «Ми ще не все зробили, щоб пошанувати мільйони замучених голодомором співвітчизників». Отож і надалі працюймо, втілюючи в життя гасло «Україна пам’ятає – світ визнає!»
Слава Україні!
Стефан Романів, Генеральний секретар СКУ, Голова ОУН (б)
