Очільниця Молодіжного Націоналістичного Конгресу про співпрацю з центральними та місцевими органами влади, вплив на молодіжну політику, досвід використання державного фінансування для проектів громадської організації та роль націоналістичних ідей у становленні нової генерації українців.
Останніми роками можна спостерігати активну дискредитаційну кампанію з боку проросійських сил і політиків щодо патріотичних та націоналістичних громадських організацій в Україні. Росія просуває наративи, що в Україні «громадянська війна», при владі «радикальна фашистська меншість», «українці – русофоби». У цій ідеологічній боротьбі за голови й серця молодих людей борються націоналістичні молодіжні організації.
«Націоналізм – це дієвий патріотизм. Це любов до своєї держави, до свого народу, але через дії»
– Наскільки актуальними сьогодні є принципи і погляди, які сповідує Молодіжний Націоналістичний Конгрес?
– Ми є молодіжною організацією, яка працює з молоддю віком від 14 до 35 років. Наша вікова категорія – студенти, старшокласники, молодь, яка вже закінчила навчання і продовжує активну громадську діяльність. Організація існує на принципах та ідеях українського націоналізму. Дуже багато людей бояться цієї ідеології, тому що пропаганда, дезінформація ще радянська, потім російська викривлює це поняття і дуже часто його порівнюють із шовінізмом – що ми ненавидимо всі інші нації.
Насправді націоналізм – це дієвий патріотизм. Ось таким чином ми це розуміємо та втілюємо. Тобто, це любов до своєї держави, до свого народу, але через дії. Ми виховуємо молодь через дію. Ми вважаємо, що молодь слід залучати до державотворчого процесу.
– У чому полягає унікальність вашої організації? Чим ви відрізняєтеся від інших патріотичних об’єднань?
– Наша родзинка – це завжди включення в державотворчий процес, у ті напрямки, де ми можемо бути корисними. Зараз роботи дуже багато, і, на мою думку, якщо дивитися на актуальність наших ідей – нині вони конче потрібні. Якщо до початку російської агресії хтось іще сумнівався, чи потрібно боротися за Україну, яка вже й так існує, то зараз, як на рентгені, видно всі напади на українську державність, на українську мову, гібридна війна і східний військовий фронт.
Виклики перед Україною будуть завжди. Завжди є потреба в тому, щоби молодь включалася і своїми діями покращувала ситуацію в країні, розбудовувала державу, захищала її. Під час Революції Гідності ми створили свою сотню Самооборони Майдану «Вільні люди». Зараз долучені до «Руху опору капітуляції». Патріотична молодь – це така потреба, яка буде завжди. Наша діяльність постійно адаптується та трансформується до нових умов і викликів, проте актуальною буде завжди.
– Чи є запит у молоді на патріотизм і націоналізм? Чи розрізняєте ви ці поняття?
– У нас це одна з базових лекцій. Це одні з перших матеріалів, які ми молоді пояснюємо й навчаємо, даємо розмежування, що націоналізм – це патріотизм, який є в дії. Через нашу історичну традицію, на мою думку, ми не поєднуємо ці два поняття. Оскільки Україна була під окупацією, патріотизм розцінювався як лояльність до держави, у якій ми жили. Тобто лояльність до Польщі чи лояльність до Російської імперії, до Радянського Союзу. Щоб відмежуватися від тих патріотів Польщі чи Російської імперії, виник націоналізм. Це моя версія. Не знаю, наскільки історики зі мною погодяться чи ні. Український націоналізм діє на захист своєї нації та своєї держави.
– Чому ви вважаєте, що український націоналізм є важливим елементом для формування нової генерації українців?
– На мою думку, націоналізм дуже актуальний і гарно збирає ідеї, здатні формувати молодь. У націоналізмі є багато суто індивідуальних моментів – про покликання людини, про формування своїх рис характеру. Націоналіст має бути завжди готовим, витривалим, здоровим, точним, активним, підприємливим, відважним тощо. Навіть якщо людина певний час побуде в цьому русі, а тоді відійде в іншу сферу (держслужба, військова справа, підприємництво), чи навіть на рівні побудови своєї сім’ї і виховання дітей ці індивідуальні риси будуть завжди корисними.
З іншого боку, тут не нехтується колективне: що ти – частинка більшої спільноти, своєї команди, української нації, ти – громадянин України. Людина може бути ефективною не тільки, коли вона егоїстично якісь свої риси розвине, а якщо вона буде покращувати себе з метою зробити добре більшій спільноті, маючи вищу мету. Націоналізм дає вищу мету, тому що українська держава потребує молоді, потребує людей, які хочуть нести зміни. І дає багато індивідуальних навиків і знань. Крім рис характеру, молода людина, яка потрапляє в середовище організації, отримує навики командної роботи, публічного виступу, отримує можливість ставати лідерами у своїх середовищах, по-іншому впливати на процес.
«Живе спілкування он-лайном замінити неможливо»
– Як вплинув карантин на ваші проекти та вишколи? Що змінилося в роботі вашої організації?
– Карантин – це виклик. Насамперед, для провідного членства. Ми з колегами з Центрального Проводу МНК зрозуміли складність прийняття рішень в умовах невизначеності. Дуже важко планувати, коли розумієш, що не знаєш, що буде завтра. Наша специфіка роботи в тому, що ми тісно співпрацюємо з Міністерством молоді і спорту і частина заходів відбувається за державний кошт. Тож була повна невизначеність у певний період.
Ми перекваліфікувалися з початку карантину, коли була найгостріша фаза обмежувальних заходів. Наші осередки раз на тиждень збираються на збірки, разом вчаться, обговорюють поточну роботу, планують проекти, діляться враженнями від заходів, що за минулий тиждень втілилися. Під час карантину все це перейшло в он-лайн-формат. Нам вдавалося тримати контакт з людьми. Звісно, ми переживали, чи не буде відпливу людей від організації, але фактично ми такого не спостерігали.
У нас є традиційні літні табори, ми їх у звичайному форматі не проводили, але зрозуміли, що он-лайн проводити їх не варіант, тому що вони не дадуть тих емоцій, впливу, ставлення до багатьох речей і до саморозвитку, які вони дають, коли це відбувається наживо. Тому ми шукали, що можна змінити, і знайшли-таки формат мандрівок у групах до десяти осіб. Улітку ми провели шість таких таборів у різних регіонах України, з різною кількістю учасників у кожному. Наприклад, на один із них зголосилося п’ятдесят людей. Ми розбили їх на п’ять груп, кожен іде своїм маршрутом. Усе ж таки, живе спілкування он-лайном замінити неможливо.
Наша першочергова ціль – утримувати актив, який є. Ми зосередилися на налагодженні внутрішніх процесів, особливо коли був найжорсткіший період карантину. Також є фінансові виклики. Протягом минулого року 45% наших залучених ресурсів відбулися завдяки проектам Міністерства молоді і спорту.
– Як ви співпрацюєте з українською діаспорою? Чи підтримує вона фінансово ваші проекти?
– Найтісніше ми співпрацюємо з молодіжними організаціями. Це Спілка Української Молоді, частково з Пластом, Організацією оборони чотирьох свобід України, Лігою українців Канади. Переважно наша співпраця полягає в обміні досвідом або обміні виховниками. Іноді члени інших організацій приїжджають до нас, аби пройти вишколи і потім щось подібне, що їх зацікавило, інтегрувати у своїй ініціативі.
Щодо підтримки, то нас системно підтримує Ліга українців Канади, інші організації. Тісно співпрацюємо зі Світовим Конгресом Українців, які мають багато кампаній на рівні міжнародної політики обстоювання українських інтересів.
– Чи потребують молодіжні організації інституційного фінансування з боку держави? На що б ви витратили отримані кошти?
– Інституційна підтримка для молодіжних організацій потрібна. Нам, у першу чергу, це дало б змогу ефективніше працювати над розширенням мережі. Також дало б можливість охопити нашими заходами та діяльністю більше молоді. Ми б використали таку підтримку для підвищення якості роботи окремих сфер: фандрейзингу, роботи з волонтерами, інформаційного напрямку, залучили б до роботи бухгалтера тощо.
– Скільки коштів з державного бюджету отримав цього року Молодіжний Націоналістичний Конгрес? Чи вдасться їх освоїти з огляду на пандемію коронавірусу?
– Цього року три наші проекти перемогли в міністерських конкурсах. Сума державної підтримки по цих проектах – 1 млн. 100 тис. грн. Проте освоїти їх усіх у цьому році, у зв’язку з пандемією, практично неможливо. Від одного проекту ми вже відмовилися, адже весняні заходи були скасовані, а літні ми провели за власний кошт. Зараз плануємо низку заходів на осінь, проте ризики залишаються. Це як і чергова хвиля захворювання, так і проблеми з наявністю коштів у бюджеті, особливо ближче до кінця року.
Пандемія поставила всю молодіжну сферу перед викликами. Позитивно, що більшість працівників міністерства та молодіжні працівники різних рівнів намагаються спільно з організаціями шукати відповіді на них, допомагають, роз’яснюють.
– Які найближчі плани має МНК?
– Очікування нової хвилі захворюваності на коронавірус впливає на наше планування. Ми сподіваємося, що вдасться провести теренову гру «Гурби-Антонівці» на місці найбільшого бою Української Повстанської Армії. Також плануємо серію семінарів «Курс вільних людей». Наш пріоритет – робота з молоддю зі Сходу, з прифронтових територій. Сподіваємося, що буде можливість відвідати різні обласні центри, прифронтові населені пункти, щоб зустрітися й поспілкуватися з молоддю. Також плануємо табір на Київщині «Повстанська ватра». У серпні ми були одними зі співорганізаторів ходи на День Незалежності. Також ходимо на суди. Наприклад, висвітлюємо судовий процес проти книги Вахтанга Капіані. Також підтримуємо в судах активіста Стерненка. Ми стараємося потрапляти на більшість із таких процесів, підтримувати українські сили. Сподіваємося активізувати студентську кампанію «По протидії змінам в освіті», яку втілює новий міністр Шкарлет.
«Викликів багато, але основний – реванш проросійських сил»
– Які виклики зараз стоять перед патріотичними та націоналістичними молодіжними організаціями?
– Зараз є виклики в нормативній сфері на державному рівні. Для всіх молодіжних організацій, які працюють з Міністерством молоді та спорту, є виклики в продовженні програм підтримки, які завершуються у 2020 році. За цей рік Міністерство молоді має обов’язково ухвалити дві програми: «Молодь України», яка визначить, як молодіжний сектор має розвиватися наступні п’ять років, і Програму з національного-патріотичного виховання. Якщо ці дві програми не будуть ухвалені, то державна підтримка вже буде не на тому рівні, якою була.
Є виклик невизначеності й нерозуміння того, як працювати далі в умовах пандемії. Також маємо й економічні виклики. Це впливає на батьків молоді, на саму молодь, на студентів, які мусять виживати. І так само впливає на нашу підтримку партнерами, спонсорами та жертводавцями.
Інший виклик – це активізація проросійських сил. Він набагато глобальніший, ніж попередній. Тобто, викликів багато, але основний, на мою думку, – це проросійський реванш.
З іншого боку, кожен виклик – це певна можливість. І якщо чітко їх розуміти та адекватно на них реагувати, будь-яка організація може стати сильнішою. Я сподіваюся, що в нас так і вийде, тому що ці виклики ми чітко розуміємо, співпрацюємо з багатьма партнерами, організаціями, спільнотами й намагаємося ці виклики подолати спільно. Якщо якусь ідею чи якийсь варіант вирішення проблеми не ми придумаємо, а придумають пластуни, сумівці, Національний Альянс чи інші організації, вони цим поділяться і ми всі разом вийдемо сильнішими з того.
Людмила Тягнирядно, ведуча «Українського радіо»,
Вадим Міський, програмний директор «Детектор медіа»
