15 лютого 2022 р.
Україна: спадок травми, покоління війни, майбутнє надії
Заява Світової Федерації Українських Жіночих Організацій
щодо ситуації в Україні
З кожною годиною загроза агресії з боку путінської Росії проти України посилюється. Який би метод не обрав Володимир Путін в кінцевому результаті: військове вторгнення, нищівну кібератаку, економічну блокаду чи альтернативну комбінацію руйнівних дій, – його намір зламати Україну як націю та її народ абсолютно очевидний. Як і решта цивілізованого світу, Світова Федерація Українських Жіночих Організацій не до кінця впевнена, як пояснити таку односторонню одержимість Росії бажанням знищити Україну. Як і решта цивілізованого світу, ми рішуче засуджуємо дії Путіна.
«Причини», якими Путін виправдовує своє бажання зламати Україну, позбавлені будь-якого зв’язку з реальністю сьогодення, не відповідають історичним фактам і є передусім аморальними. Україна не становить загрози для Росії, хіба що Путін вирішить таку загрозу сфабрикувати; Україна не є частиною російських земель тому, що цього хотілося б Путіну; і зрештою, Путін відкидає століття міжнародних зусиль, спрямованих на викорінення права сильних підкоряти менш сильних тільки тому, що вони можуть і хочуть це зробити.
Українці не мають жодних ілюзій. Росія розпочала війну з Україною вісім років тому і буде так чи інакше загострювати ситуацію. Війна не наближається. Війна вже тут. Українці готуються до чогось більшого, але не панікують, бо паніка ослаблює, і це тільки зіграло б на руку Путіну.
Протягом останніх 100 років саме війна була основною причиною того, що «історично, Україна має одну із найбільших діаспор у світі» (звіт Міжнародної організації ООН з міграції «Світова міграція у 2010 році»). Українська діаспора підтримує зв’язки зі своєю батьківщиною уже не одне покоління. В даний час за межами України проживає близько 10-ти мільйонів українців, а це майже 25% від 45-мільйонного населення сучасної України. Значні частини Першої світової війни, Громадянської війни на території колишньої Російської імперії, Другої світової війни велися чужинськими арміями на українській землі. Москва відправляла українських солдатів гинути у численних міжнародних війнах, розв’язаних СРСР. Навіть після неминучого й довгоочікуваного кінця цієї диктаторської імперії Москва не змогла залишити Україну в спокої. Вторгнення Росії в Україну у 2014 році уже призвело до загибелі 14 000 осіб, в той час як 1,5 мільйона мирних жителів були змушені покинути свої домівки, втікаючи від війни.
Досвід війни – пережитий особисто чи отриманий у спадок від попереднього покоління – об’єднує усіх українок як діаспори, так і України, більше ніж мова, релігія чи місце народження. Кожна українка має свій досвід війни: як жінка, яка пережила збройний конфлікт особисто, як мати солдата, як дочка чи онука біженців, як правнучка, чия прабабуся бачила дві світові війни. Такі дуже реальні та безпосередні наслідки війни, як руйнування, людські жертви, гуманітарна криза, після яких приходить важка і довготривала робота над пом’якшенням травми від війни, яка відіб’ється на наступних поколіннях (виховання здорових дітей, збереження сім’ї, загоєння емоційних та фізичних ран) – все це завжди було в першу чергу відповідальністю жінок, тягарем, без потреби накинутим на них зовнішнім агресором. Ця доля вкотре чекає на десятки мільйонів жінок.
Ми високо цінуємо і висловлюємо вдячність державам, які підтримують Україну і розуміють, що Україна є нинішньою лінією розлому між минулим та майбутнім – чи майбутнє стане перемогою правового міжнародного порядку, націленого на мир, а чи перемогою старого світового порядку агресії?
Незалежно від дій Росії в найближчі дні, усунення наслідків цієї війни триватиме десятиліттями. Зрештою, бачення Путіна зазнає краху. На кожного українця, якого він сьогодні уб’є, є мати, яка виховує дитину на чужині, прививаючи їй розуміння, що правда є не в силі і що гідність кожної людини і кожного народу полягає у можливості вільно обирати свою долю.
У назві свого знакового вірша «Contra Spem Spero!», написаного у 1890 році, поетеса Леся Українка висловила послання, яке розуміє кожен українець: без надії сподіваюсь. У трьох словах їй вдалося підсумувати українські реалії. Без об’єктивних підстав на надію, ми все-таки сподіваємося.
Пресслужба СФУЖО
