Юрій Сиротюк
Проблема не в тому, що ми повернемося з загостреним почуттям справедливості, (воно й було таким), проблема в тому, що ми повернемось в країну з неймовірним відчуттям несправедливості.
І логіка поведінки останніх двох років диктуватиме свою зрозумілу схему дій.
Після війни і, між наступною неминучою війною, лише нам вибирати яким це буде Межичасся: поганою копією Веймарської республіки чи реалізацією проекту Великої України.
Країною, яку роздиратимуть протиріччя, з постійними перевиборами і новими ідолами; де нові обличчя гнитимуть швидше, ніж потраплятимуть з піар-трубки в реальну політику.
А старі, звично розігруватимуть краплену колоду.
Де збольшевізовані ветерани стануть інструментом в чужих руках, а не в руках історії.
Де жахлива поствоєнна ентропія знищить все, що було збудовано кровʼю і потом війни – унікальним єднанням нації.
Що треба щоб цьому зарадити.
Амбіційний проект Великої України.
Велика мета.
Велика візія.
Героїчна місія.
Країна в якій «липинці» дискутуватимуть з «донцовцями». А діятимуть як бандерівці.
Де кожен памʼятатиме «що на ньому міліонів стан стоїть», а він сам стоятиме у строю залізної дисципліни.
Де з нами перестануть говорити як з дітьми і ззовні і всередині.
Де ми перестанемо вести себе як діти, бо знатимемо що доля в наших руках, і на вістрі наших списів.
Що потрібно для реалізації цього проекту.
Бандерівська тріада. Ідея. Кадри. Боротьба.
Ідея
Зараз не має неможливого.
Кордони зруйновані.
Зруйновані кордони постсовєцької колонії, тепер потрібно зруйнувати кордони в голові. Не будуймо собі штучних перепон. Наша ідея і проект мають бути широкими як Всесвіт і високими як небо.
Країна має прагнути як мінімум на регіональне лідерство в цій частині Євразії і субєктність геополітичного гравця.
Кадри
Організація і люди. Це має бути більше, ніж партія. Модерний Орден. Філософсько-лицарська школа.
Мудрі. Мужні. Шляхетні передусім.
Що повернуть значення слів і ціну словам.
Повернуть силу вчинків і врівноважать зроблене зі сказаним.
Боротьба.
Треба не дати жодного шансу реалізації проектів аперспективного божевілля.
Не бути в опозиції чи у владі, а мати свою позицію і гнути свою лінію.
Нас, націоналістів, багато років просили «злагідніти» свої позиції, прибрати на думку імпотентних опонентів войовничість і радикальність.
Але це серед націоналістичних ватаг з моменту відновлення Незалежності знали, що Росія зло, і війна з нею неминуче буде, а отже військо треба зміцнювати, а не розганяти як 1917-му.
Ядерну зброю берегти як гаранта незалежності і суверенітету.
Плекати в суспільстві мілітарний козацький дух і націоналізм, а не жвачку пацифізму, угодовства і виродження.
Тоді нас затюкали і відправили на маргінес, тепер виправляємо це власною кровʼю…
Тому треба брати ініціативу в свої руки.
Реалізовувати свій проект Великої України. Вести за собою.
І тоді в країни є шанс.
П.С. Це короткі витяги думок, що оприлюднив нині «віртуально» на гутірці «Філософія Української Перемоги. Візія Великої України» під час фестивалю нескореної нації «Холодний яр».
