Не треба нас недооцінювати

У Зеленського натякають, що для України перемогою буде вихід ЗСУ на лінію розділення станом на 23 лютого.

Між тим, мені доводиться проводити тренінги для різних соціальних, вікових і професійних груп.

І я завжди проводжу у цих своєрідних фокус групах (хай і не репрезентативне) соц.-дослідження.

Я видаю аудиторії різні варіанти перемоги, саме прийнятної для них і прошу обрати свій варіант. Ось такі варіанти:

1. Українці танцюють на руїнах Кремля і встановлюють дипломатичні відносини з республіками Татарстан та Саха-Якутія.

2. Ми виходимо на кордони 2013 року. Зеленський плює в бік Таманського півострова з руїн керченського мосту. Над Тузлою майорить жовто-блакитний стяг.

3. Ми визволяємо Донбас, але в Крим не йдемо, боячись ядерного шантажу Росії.

4. Ми виходимо на лінію розмежування станом на 23 лютого і зупиняємося.

5. Ми погоджуємося на перемир’я і зголошуємося на те, що хто де став – там і нова лінія розмежування.

Дослідження не репрезентативне, звичайно. Але показує тенденцію. Абсолютна більшість опитуваних схиляється до варіанту 2. Причому більшість поправляється: «Ми, звичайно, були б за варіант 1, але він поки-що нереальний». Варіанти 4 і 5 людьми не розглядаються зовсім.

Твердо переконаний і кажу усім: суспільство вважає, що потрібна війна до повного визволення України від окупантів. Нація за війну до переможного кінця, а не до «станом на 23 лютого».

Я впевнений, що в Офісі президента проводять такі опитування професійніше і частіше за мене. З більшою вибіркою.

А у нас Зеленський аплодисменто-залежний. Електорально-залежний. Тому на думку більшості суспільства в Офісі президента зважають.

Маємо ситуацію, коли влада активно мімікрує під настрої суспільства. І це у нашому випадку добре.

Але ми маємо пам’ятати: у росіян така ж ситуація.

Путін створив міф. У якому росіяни – це найдобріші і наймиролюбніші. Але і найвойовничіші водночас. І коли треба, то «діди воювали, якщо треба – повторимо». Міф про непереможність російської армії розтанув на Сумщині, Київщині і Чернігівщині. Але лише для російських військових. А не для російського суспільства. Суспільство хоче бути імперією і перемагати. Путіна підтримують (за даними останнього опитування Левада-центру від 23 травня) понад 78% росіян. Дії російських військових вважають вимушеними, але правильними, більшість росіян.

Маємо ситуацію, коли війни вимагають обидва суспільства. І наше, і росіянське. Крим вважаємо своїм і ми, і росіяни.

Правими себе вважаємо також ми. Але і вони самі себе.

У такому випадку продовження війни неминуче для обох сторін. Причому, схоже, що російська армія вже не хоче воювати. А російське суспільство, сидячи на диванах, рветься в бій. Тому наші, вмотивовані ЗСУ – мають перевагу. Поки-що лише моральну. Але, дякувати Богу і союзникам, ми скоро матимемо і матеріально-технічну перевагу.

Тому ми оптимістично дивимося вперед.

Але, схоже, у Путіна думають інакше. Вони думають, що санкції не будуть ефективними, імпортозаміщення відбудеться. І Путін пересидить нас економічно у затяжній війні.

Бо росіян 140 мільйонів. А українців – 40 мільйонів.

Це, звичайно дурниці. У Європі живе 500 мільйонів людей. У США ще 300. Так званий золотий мільярд цивілізації – за нас. І економічно ми пересидимо Путіна.

Але Кремль поки-що впевнений у протилежному.

Та створений ним міф грає проти нього.

У Путіна впевнені в якійсь «арійській» перевазі росіян над нами. Бо ми ж колишня «колонія». І не можемо апріорі бути сильнішими. Тому вони впевнені, що ми посиплемося раніше. І будемо благати про мир на умовах Росії. Міф, створений Путіним для безграмотних росіян, тепер грає проти нього самого.

І це основне неправильне припущення Путіна.

Вони знову неправильно нас оцінюють. Тому і напирають.

А отут їм жаба й цицьки дасть.

Не треба нас недооцінювати.

Віктор Бобиренко