Ярослав Середницький
У 1983-1988 роках як відповідальний виконавець Республіканської програми з протикорозійного захисту сталевих магістральних водоводів від Фізико-механічного інституту Академії наук УРСР я побував при розробці та впровадженні нових ізоляційних покриттів і технологій захисту на багатьох меліоративних об’єктах Криму й Херсонської області. Передусім, це трубоізоляційні виробництва у Каховці, Сімферополі, Євпаторії та Джанкої, відповідно, трестів Херсонводбуд і Кримводбуд. Впровадження ізольованих ззовні труб здійснювалися по всьому степовому Криму від Чорноморська на півострові Тарханкут до Лєніно на Керченському півострові. Звичайно, не один раз побував на греблі ГЕС у Новій Каховці, звідки починається Північно-Кримський канал.
Тодішня система зрошення Півночі Криму вражала масштабами – Північно-Кримський канал довжиною 402,6 км, магістральні залізобетонні канали, залізобетонні лотки на підставках, водосховища (див. схему меліорації). Завершувала їх сітка магістральних сталевих водоводів від діаметру 1220 мм із переходом на менші діаметри і виводом на поливні агрегати «Фрегат» на широких кримських полях. Не меншою була ефективність зрошення – високі гарантовані врожаї зернових, в тому числі рису, а також овочів, винограду тощо.
Перший нищівний удар по меліоративній системі нанесли в першій половині 1990-х років. В пресі не раз писали про руйнування мережі водоводів. Доходило й до викопування сталевих труб й використання їх для інших цілей або для здачі на металолом. Розподільча зрошувальна мережа за такого ставлення зменшилася в три рази за даними на 2013 рік. Тобто, із 400 тисяч га зрошувальних земель використовувалося лише 141 тисяча га. Розміри другого експлуатаційного удару підтвердили мені на зустрічі в Сімферополі в 2010 році провідні фахівці трестів «Кримканалбуд» і «Кримводгосп».
Третього удару, пов’язаного із захопленням Криму Росією, зрошувальна система не витримає. Тут говорити про якісь врожаї не доводиться. «Визволителі» Криму спішно перетворюють його на велетенську військову базу. Більше того, Голова державного комітету з меліорації та водного господарства (навіть такий є) самопроголошеної влади І. Вайль заявив: «Зараз не доводиться говорити про зрошення. Нам вистачає води тільки на питне водопостачання». Проблеми з водопостачання населення Криму не менші. Адже російська влада від 2014 року не платить за дніпровську воду й Північно-Кримський канал цілком справедливо припинив її подачу.
Як фахівець з корозійно-механічного руйнування залізобетону й трубопровідних сталей повинен вказати, що для залізобетонних гідроспоруд немає нічого гіршого від відсутності води. Бетонну основу днища і стінок Північно-Кримського та магістральних каналів прискорено руйнують циклічні навантаження. Це мінусові-плюсові перепади температур взимку, перепади плюс-плюс влітку, зволоження-висихання, а також вітрова ерозія. Викришування бетонної зв’язки оголяє сталеву арматуру й корозійні процеси прискорюються. До того треба додати й вплив солей і корозійно активних бактерій, наприклад, сульфатвідновних у навколишніх кримських ґрунтах.
Щодо сталевих водорозподільчих мереж Криму, які йдуть від магістральних каналів, то швидкість корозійного руйнування їх внутрішніх стінок внаслідок не заповнення водою різко зростає за рахунок присутності кисню повітря та вуглекислого газу. Адже навіть в умовах ефективної експлуатації в кінці 80-х років ХХ-го століття в зимовий період вводили в труби інгібітори корозії з метою припинення їх руйнування. Неважко спрогнозувати, що сітка магістральних і розподільчих сталевих трубопроводів на 141 тисячі гектарів зрошувальних земель Криму за кілька років суттєво зруйнується й не підлягатиме експлуатації. Але, схоже, що доля високопродуктивної зрошеної кримської землі це мало хвилює нових «господарів».
