Всеукраїнський Київ-етно-мюзік-фест «Віртуози фолку» стрімко увірвався в культурний простір України і за три роки став явищем у царині національного мистецтва. Ця мистецька імпреза через своє горнило пропустила вже доволі багато виконавців, які у творчості ґрунтуються на українському народному мелосі в усіх його можливих проявах. Зокрема – як от народний фольклорний гурт «Коралі» із смт. Новооржицьке із Полтавщини чи, гурт «Теорія Інших» із Гадяча. А ще – народні майстри Юрій Фединський (бандурист, композитор, майстер з виготовлення музичних інструментів) із села Крячківка неподалік Пирятина, хорольська вишивальниця Валентина Журавська, а також дві Тетяни Ваценко із Полтави, мама та донька, які вражали гостей фестивалю своїми витинанками та виробами із бісеру.
Воістину це подиву гідне! Адже у нинішньому бурхливому світі, переповненому помпезними шоу із щедрими спонсорами та нав’язливою рекламою, свої могутні крила розпрямило українське народне музичне мистецтво, яке невігласи з радіо та телебачення нарекли «не формат».
Щораз окрасою стають безпосередні носії автентичних традицій, яких, на жаль, з кожним роком меншає. Їхню роль важко переоцінити, адже це обереги кореневої системи прабатьківської культури, з якої проростають і фольклористичні гурти (сутністю яких є дослідження та відтворення давньої піснетворчості), і різні рівні опрацювання у так званому народно-сценічному мистецтві, і академічне мистецтво, і модерн, і, насамкінець, найсміливіші експериментальні форми творчості…
«Віртуози фолку» – фестиваль всеохопний. Тут неначе у мозаїці: талановита малеча, яка тільки торує шляхи на сцену, юнь, молодь, співаки та музики середнього, зрілого та вельми поважного віку, зірки першої величини, професійні артисти й аматори, вокальне, інструментальне мистецтво та їхня синкретична єдність, акустичні музичні інструменти й електронні, солісти і різноманітні форми ансамблів, сільська та міська культура… Тут постійно спадає на думку, що українська земля народжує набагато більше талантів, аніж потребують концертні організації.
Душа радіє й за студентську молодь, якій випадає щаслива нагода і себе показати і, найголовніше, зануритися в океан жанрів, стилів, форм, мистецьких течій. Власне, наочно переконуєшся, як усе це можна й поєднувати. Прикладом слугують деякі артисти базового колективу – Київського академічного ансамблю української музики «Дніпро», котрий є взірцем високого професіоналізму: впродовж концерту вони двічі, а то й тричі репрезентують свою багатовекторну творчість в абсолютно різних жанрах.
Вінцем Київ-етно-мюзік-фесту традиційно є заключний концерт – у переповненій залі чотири години (а бувало й довше) вирує стихія українського духу, парад справдешніх народних талантів.
Органічною складовою усього музичного дійства є різнобарв’я народно-декоративного мистецтва з різних етнографічних районів України – виставки, покази, тематичні експозиції, майстер-класи.
Респект і ведучим – їхні знання специфіки різних граней народного мистецтва вражають, адже подеколи їм доводиться демонструвати дива імпровізації, заповнюючи тривалі паузи для налаштування артистами музичних інструментів.
Усе, про що йшлося вище, – то тільки видима частина айсберга. Заради неї цілий рік ведеться величезна підготовча робота мистецьких лідерів і, як виявилося, не менш талановитих менеджерів – Олени Кулик, Любомира Матейка та Олеся Журавчака, які зуміли запалити своєю ідеєю авторитетних музикантів, мистецтвознавців, режисерів, операторів, дизайнерів, волонтерів, віднайти кошти і, до всього цього, витворити дивовижно креативну атмосферу, в якій комфортно усім.
Особливо ґрунтовно провадиться попередній відбір учасників. По декілька разів експертна рада прослуховує їхні записи – щоб не обійти увагою жоден талант, щоб представити усі стилі, жанри, виконавські форми, вікові категорії та регіони України.
Не можливо оминути увагою й виготовлені з величезним смаком рекламу, дипломи, подяки, сувеніри.
Висновок напрошується один: організатори Київ-етно-мюзік-фесту «Віртуози фолку» – справжні державці. Оберігаючи та розвиваючи правікові традиції українського народу, вони розширюють горизонти української культури. І, що вельми важливо, роблять це якісно і шляхетно.
На жаль, минулого року через карантин фестиваль був поставлений на паузу. Але цього року його організатори сподіваються, що до осені ситуацію вдасться стабілізувати і вже, за підтримки Українського культурного фонду, почали підготовку до наступної імпрези.
Як хочеться, щоб в Україні так робилося усе…
Петро Андрійчук,
заслужений працівник культури України,
професор КНУКіМ
