18 березня у столичному кінотеатрі «Жовтень» відбувся закритий преспоказ нового документального фільму режисерки Тетяни Станєвої «ВОНА». Стрічка є документальним щоденником трьох жінок – Ольги, Олени та Ніни, чиї чоловіки служать у 88 окремому батальйоні морської піхоти. Після 24 лютого їх об’єднує Болград – мультикультурне місто на півдні України, де формується нова спільнота підтримки, жіночої солідарності та внутрішньої сили.
«ВОНА» – це історія про очікування. Про життя, яке триває в укриттях, у волонтерстві, у постійному очікуванні повідомлення «живий». Про любов, що змушена дорослішати разом із війною.
Фільм створено за підтримки Міністерства культури України.
Режисерка фільму Тетяна Станєва говорить про головну ідею стрічки:
«Є одна істина в Біблії, яку я довго не розуміла: “У любові немає страху. Любов перемагає страх”. І якось під час інтерв’ю болгарському телебаченню я вперше по-справжньому відчула її глибину. Мене запитали: “Чому ти не переїжджаєш жити в Болгарію? Чому залишаєшся під обстрілами? Ти ж етнічна болгарка, знаєш мову, тебе тут знають і люблять. Невже тобі не страшно?”
І я відповіла: “Мені страшно. Я з плоті і крові, як і всі. Але я люблю свою Україну, свій дім і свій народ. І ця любов сильніша за страх. Любов перемагає страх”. Ось що для мене означає ця істина. І мій фільм – про любов. Про любов, яка дає силу бійцям воювати за свої родини, а родинам – чекати. Яка спонукає кожного з нас по-своєму боротися за країну.
І я сподіваюся, любов, яка допоможе зменшити прірву між військовими і цивільними».
Атмосфера показу
Показ у Києві відбувся в атмосфері тепла та взаємопідтримки. На події були присутні головні героїні фільму, які після перегляду поділилися своїми переживаннями та досвідом життя в очікуванні.
Кожна з них говорить не лише про власну історію, а й про досвід тисяч жінок в Україні.
Ольга Атанасова:
“Важко жити в цьому, важко відкриватися. Я хочу подякувати своєму чоловікові за підтримку, віру в мене і силу, і кохання, які він мені дає, – це і є мої крила. Цей фільм допоміг мені усвідомити те, що щоденно кожна жінка, яка чекає, веде свій бій тут в тилу… В той час, коли наші чоловіки нас захищають”.
Олена Лисак:
“ Я рада, що такий фільм є. Дякуючи режисерці , яка знімала попри все – попри наші емоційні стани, попри наші постійні, дуже багаточисленні “ні”, “не на часі”. Тому дякую Тетяні Станєвій, дякую дівчатам. Моє серце зараз з кожною жінкою, яка чекає свого чоловіка з війни. Це дуже важко. Ми звикли жити в цих реаліях, але я сама ловлю себе на думці, що я уже просто собі живу, доглядаю дітей, забуваю про реальність, а потім згадую – ми ж у війні живемо. Це дуже страшно, що ми звикли в цьому жити вже”.
Ніна Биковська:
“Я щиро дякую всім глядачам, що розділили з нами нашу історію, за ваші враження і емоції, які я бачила і чула – це дуже приємно. Дякую. Будьте сильними, будьте терплячими, натхнення всім. Не здавайтеся, попри все! Життя триває!
Ми з Сергієм найстарші герої тут у фільмі, і коли минуло чотири роки, і ти дивишся на себе – ти там була молодшою, і за ці чотири роки ми б могли поїхати кудись разом, побути з нашими донечками… Скільки минуло часу і скільки в нас вкрали”.
Реакція глядачів
Передпоказ зібрав дуже теплу аудиторію – світлих та небайдужих людей. Глядачі проживали кожен епізод: плакали і сміялися разом з героями фільму. Переривали оплесками емоційні моменти, а після показу аплодували стоячи.
Не стримували вражень і після сеансу – ділилися емоціями та обговорювали побачене:
Римма Зюбіна, акторка:
“Я знаю фільми, які створювалися на тлі цієї страшної війни протягом року, але я не бачила ще фільмів, які знімали протягом чотирьох років. І ми бачили весь цей жах, цю нескінченність, ці марні надії в 22-му році, що вже скоро ось-ось все закінчиться… І потім попри все народжуються діти, попри все ми досі чекаємо…
І дуже вдячна Тетяні Станєвій та героям за цей фільм, бо для мене, як мами хлопчика-добровольця, це кіно було дуже-дуже важливим”.
Світлана Леонтьєва, телеведуча, журналістка:
“Хочу подякувати пані Тетяні Станєвій за цей фільм – це дуже важливо зараз робити такі документальні стрічки. А неймовірним героїням фільму “Вона” дякую за те, що погодилися на зйомки і змогли їх витримати. Це важко. Зал плакав. Це таке випробування, але це дуже нам усім потрібно”.
Анжеліка Рудницька, громадська діячка, волонтерка, художниця:
“У мене загинув дядько ще на початку 14-го року, тому я ще тоді виплакала всі свої сльози і всі ці роки волонтерю. І я сподіваюся, що для когось, до кого ще інформація не дійшла про нашу реальність, цей фільм також буде для них мотивацією долучатися до перемоги. Бо не може перемогти тільки армія, якою б вона сильною не була. Армії потрібен сильний тил – люди, які моляться, які донатять, які працюють, які плетуть сітки, роблять енергетичні батончики, які допомагають країні вистояти.
Всім військовим низький уклін. Величезне дякую всій команді і героям фільму. І дуже сподіваюся, що Болгарія теж після цього фільму буде іншими очима дивитися на те, що відбувається в нашій країні”.
Фотовиставка
У межах події була представлена фотовиставка кадрів із фільму та процесу знімання.
Свої роботи представили фотографиня Юліана Литвиненко та Олександр Барон – український етнограф болгарського походження, фотокореспондент і військовослужбовець Національної гвардії України, який також був одним з операторів стрічки.
Окреме місце в експозиції зайняли роботи Костянтина Гузенка – документального та художнього фотографа, який служив у 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського.
Костянтин Гузенко загинув через три дні після створення цих світлин. Йому було 28 років.
Благодійність
У межах події події на благодійному аукціоні знайшли своїх власників по одній роботі кожного автора.
У результаті вдалося зібрати 117 200 грн на підтримку 88 окремого батальйону морської піхоти.
Фестивальна історія
Світова прем’єра фільму відбулася до роковин повномасштабної війни в Болгарії за підтримки Посольства України в Болгарії. Далі на стрічку чекає фестивальна історія.
Підтримка проєкту
Можливість представити стрічку глядачам в Болгарії та Україні з’явилася завдяки підтримці мецената, власника енергетичної компанії «Метрополія», Президента Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» Віктора Куртєва: “Південь Одещини – це прикордонний простір не лише географічно, а й культурно. Тут перетинаються історії, мови, традиції. Для багатьох людей це життя з двома культурними коріннями, але з одним домом. І саме цей дім вони люблять і захищають.
На жаль, для значної частини України наш край досі залишається своєрідною terra incognita. Ми далеко від столиці, але це не означає, що ми на периферії історії. Навпаки – у прикордонні часто найгостріше відчувається відповідальність за державу.
Війна лише підсилила це відчуття. Наш регіон неодноразово ставав об’єктом зовнішньої уваги і потенційних загроз. І те, що сьогодні Одещина залишається українською, – це результат конкретної боротьби конкретних людей, зокрема воїнів 88 батальйону морської піхоти.
Фільм “Вона” важливий тим, що працює з рівнем, який часто лишається поза новинами – з людським виміром війни. Через історії жінок, через очікування, через щоденне життя він показує те, з чого насправді складається стійкість суспільства.
Для мене важливо, що в цьому фільмі є наші ландшафти, наші люди і наш досвід життя на межі. Бо саме з таких історій і формується спільна пам’ять країни”.
Відзнаки від військових
Під час події режисерку Тетяну Станєву та мецената Віктора Куртєва було відзначено почесними нагородами «Крила підтримки» від 88 окремого батальйону морської піхоти. Це знак вдячності за системну підтримку військових 88 батальйону, а також увагу до їхніх історій та внесок у збереження людського виміру війни через кіно.
Про фільм
«ВОНА» / She
(Щоденник дружин військових)
Хронометраж: 109 хв
Жанр: документальний
Фільм створено за підтримки Міністерства культури України.
Трейлер фільму : https://youtu.be/tN8YKfuAky4
Творча команда
Авторка та режисерка: Тетяна Станєва
Виконавча продюсерка: Вероніка Крижна
Оператори: Ян Лелюк, Надія Шуміліна, Юрій Слободяний, Іван Пономарьов, Микола Худолій, Євген Шевченко, Олександр Барон
Режисер монтажу: Ян Лелюк
Звукорежисер: Едуард Слободяний
Колорист: Антон Коломієц
Переклад титрів: Дана Мітанова
