«Це той перший, що розпинав нашу Україну» – пам’ятник московському царю перемістять до музею. Що натомість?

petr-1

Одною із вагомих проблем процесу деімперіалізації тобто всеохопного позбавлення українцями шкідливого російського імперського спадку є полтавський комплекс російських імперських міток-«пам’яток», пов’язаних з кривавим попередником путіна, катом України-московським царем пьотром I (за Тарасом Шевченком: «Це той перший, що розпинав нашу Україну») та перемозі Московського царства у Полтавській битві. Полтавці помітили, що пам’ятник Петру І перед входом до музею Полтавської битви, що на вул. Шведська Могила, 32, замотаний темною плівкою.

Дирекція музею бачить цю скульптуру Амандуса Адамсона як експонат,

який варто цивілізовано, згідно з процедур перемістити до однієї із своїх зал.

Юридично скульптура є , цитую з документів : «пам’яткою місцевого значення, а також частиною історичного комплексу національного значення». Тому от просто так взяти і механічно демонтувати неможливо. Що зроблено? Скульптуру та монумент закрили від людських очей.

Хтось скаже: напівкрок, тимчасове рішення. А як на мене, це мудра ініціатива музейників – до експозиції.

А далі варто продумати заміну. Не може бути пустоти. Один із варіантів проговорювався ще у далекому 2008 році-скульптурна композиція «Шахівниця» — це скульптурна композиція у вигляді шахової дошки, на якій стоять фігури шведського короля Карла XII, гетьмана Івана Мазепи та російського імператора Петра I. Зменшену в масштабі копію композиції можна побачити в музейній експозиції заповідника.

Season 2021

Хоча події російської-української війни змушують замислитися: чи вже аж так потрібен там Пьотр, чи будуть у найближчі 50 років (і взагалі будь-коли!) там російські туристи чи варто все ж, серед інших туристичних моментів, орієнтуватися й на «шведську» туристичну нішу?

Якщо відповідь ствердна, то це у перспективі може бути

пам’ятний знак Україно-Шведському союзу у вигляді очільників Гетьманщини і Швеції, можливо кошового отамана Костя Гордієнка.

Такий символ -композиція на вході до музею слугував би туристичним магнітом, в тому числі й для шведських туристів, а ше сприяв би спростуванню російського імперського міфу про те, що,начебто, Українсько-шведського договору не існувало.

Gordienko

Насправді ж, Союз України зі Швецією спирався на давню традицію з часів давньої Київської держави – Русі. Особливо плідною була українсько-шведська співпраця між гетьманом Богданом Хмельницьким, з одного боку, та королевою Христиною (1644-1654 рр.) й королем Карлом Х Густавом, із другого. Воєнно-політичний союз між Швецією та Україною був укладений 6 жовтня 1657 року в Корсуні по смерті  Хмельницького гетьманом Іваном Виговським та королем Карлом Х Густавом.

Гетьман Іван Мазепа і король Карл ХІІ продовжили справу попередників, уклавши 29-30 жовтня 1708 року у Гірках воєнно-політичний договір.  Зміст союзної угоди можна реконструювали як за українськими, так і шведськими джерелами.

В офіційному повідомленні для Стокгольма про перехід Івана Мазепи – бюлетені шведської польової канцелярії від 10 листопада 1708 року –  чітко не прописані деталі угоди союзників, але визначена ключова мета поєднання: «…Його Королівська Величність упровадив своє військо в цю країну не для того, щоб учинити її жителям якусь шкоду, а для того, щоб вони змогли помститися віроломним ворогам…Його Королівська Величність хоче не тільки взяти правителя і всіх жителів цієї країни під покровительство, але й звільнити від ярма» 

Згадував про домовленості Карла ХІІ з Іваном Мазепою й офіційний історіограф Карла ХІІ Г. Нордберг: «…Мазепа пішов під шведську протекцію з умовою, що Україна має бути окремим князівством». 

 Оригінал французькою мовою був знайдений українським істориком Ільком Борщаком в архіві замку Дентевіль і вперше опублікований у львівському журналі «Стара Україна» за 1925 рік. Його основні положення:

1. Його Королівська  Величність зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська.

2. Все, що завоюється з колишньої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що – як виявиться належало колись народові українському, передасться й задержиться при українськім князівстві.

3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього. 

4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; до його смерті, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго. Стани України заховають всі вольності згідно зі своїми правами та стародавніми законами.

5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Його Королівська  Величність не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.

6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України князь і Стани передадуть Його Королівській  Величності на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч 

У березні 1709 року до українсько-шведського союзу долучилися запорожці. 27-28 березня 1709 року у Великих Будищах  була укладена друга українсько-шведська угода між гетьманом І. Мазепою й кошовим отаманом Запорізької Січі К. Гордієнком,  з одного боку, і королем Карлом ХІІ, з іншого. Цей договір повторював пункти, підписані 1708 року, але й були додані нові, зокрема шведський король зобов’язався не укладати мирової угоди з московським царем, доки не визволить з-під московської влади Україну й Запоріжжя. 

На ці домовленості опиралися союзники під час Бендерського періоду еміграції й згодом, коли Пилип Орлик із козаками перебував у Швеції. 

Олег Пустовгар, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа