Лариса ГРОМАДСЬКА, фото автора
У столичному Музеї Івана Гончара 11 березня відбулася творча зустріч студентів та випускників Стрітівської кобзарської школи під назвою «Крила української нації».
У концертній програмі брали участь колишні учні школи, а сьогодні вже відомі в Україні та за її межами бандуристи: Віктор Пашник, брати Віталій і Роман Морози, Сергій Захарець, Іван Ткаленко, гурти гурт «KOZAKИ», народний артист, Герой України Анатолій Паламаренко, фольклорний ансамбль Київського університету культури та ін. Прозвучали українські народні та авторські пісні у виконанні ансамблю бандуристів кобзарської школи «Барви України» (художній випускник, випускник школи Максим Воловоденко).
Учасників мистецької зустрічі привітали голова Національної спілки кобзарів, народний артист України Володимир Єсипок, поет, етнограф Антоніна Литвин. Саме Антоніна Іванівна стояла у витоків зародження школи кобзарського мистецтва, допомагаючи своєму чоловікові, кобзареві Василю Литвину пробити мури совєтської системи і утвердити у сільській школі український звичай.
«Два крила української нації» — така поетична назва творчого заходу невипадкова, адже він був присвячений їхній величності бандурі і кобзі.
З історії створення Стрітівської кобзарської школи
Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва була заснована 1989 року на базі восьмирічної загальноосвітньої школи і стала однією з перших ластівок у відроджені кобзарського мистецтва. Ініціаторами заснування були заслужений артист України Василь Литвин, письменники Борис Олійник та Олесь Бердник.
1988 року Український фонд культури, очолюваний видатним поетом і громадським діячем Борисом Олійником, ініціював створення комітету із врятування української національної культури. На перше засідання були запрошені представники всіх творчих спілок: композиторів, кобзарів, кінематографів, театру, архітекторів, охорони пам’яток культури, видатні артисти, письменники, представники творчої інтелігенції. Серед них і бандурист Василь Литвин, який запропонував створити кобзарську школу, поки ще живі автентичні кобзарі, поки ще бринить струна і голос речника духу українського народу. Робоча група комітету після обговорення відібрала найдійовіші пропозиції і подала на уряд. Серед небагатьох, схвалених урядом, була ідея створення кобзарської школи.
Український фонд культури організував концерт кобзарів під девізом «Кобзарська дума» у Палаці Україна. Всі присутні тоді пригадували, як 20 років тому, 1969 р., відбулося історичне дійство — незабутній виступ в оперному театрі живих легенд кобзарського мистецтва: Євгена Адамцевича, Григорія Ткаченка, Андрія Бобира, Семена Гнилокваса, Григорія Ільченка, Якова Панченка. Виступали також молодші кобзарі: Павло Супрун, Микола Литвин, Василь Литвин. А наймолодший Остап Стахів виніс на столичну сцену одну із заборонених пісень січових стрільців «Повіяв вітер степовий».
Кошти за цей концерт перерахували на новостворювану кобзарську школу. До збору коштів долучились багато людей доброї волі: Борис Степанишин з Рівного, Надія Бичек з Рахова, колишня політв’язень сталінських таборів, письменник Олесь Гончар, діаспора з Канади. Всіх не перелічити, але шана і вдячність від рідної землі хай стане оберегом всьому їхньому роду.
Стрітівська школа кобзарського мистецтва стала осередком духовності
Нарешті настав і той історичний день — 31 серпня 1989 року. Село Стрітівка Київської області приймало чисельних гостей і дітей — майбутніх кобзарів — з усієї України. Урочисте відкриття школи було чистим, піднесеним і окриляючим. Навіть прадавній обряд посвяти в кобзарські учні було відновлено в первісному вияві, що вразило усіх присутніх.
Письменник Олесь Бердник назвав новостворену школу духовною Січчю, духовною Хортицею і закликав юних кобзарів пам’ятати: вони несуть у народ слово великої історичної Правди, слово Любові, слово Єдності.
Велику організаторську роботу при створені кобзарської школи провадив кобзар Володимир Горбатюк. Саме він знайшов місце школі у селі Стрітівка, де до справи взялася смілива і рішуча жінка Галина Михайлівна Іванова, яка стала першим директором Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва. Вона не побоялася взяти велику ношу відродження національної ідеї на свої жіночі плечі.
Наставником і опікуном кобзарського духу юних кобзариків став Василь Литвин.
Олексій Пилипович Іванов, голова місцевого колгоспу ім. Богуна, допоміг «виростити крила новій кобзарській пісні, щоб полетіла вона вільно по всій Україні і далі по світу». За рік господарським методом було збудовано гуртожиток, створено затишні умови проживання студентам.
Школа прокладала свою борозну у світ духовності, національного відродження українського кобзарства. При випуску кобзарі разом з дипломом отримували і бандуру.
Поступово в творчих пошуках і повсякденних клопотах, організації навчання і побуту у студентів згуртувався неординарний творчий колектив педагогів, де поруч з місцевими викладачами загальноосвітніх предметів почали працювати фахівці-музиканти з різних куточків України та викладачі вищих навчальних закладів Києва: народні артисти України Ніна Байко і Анатолій Паламаренко, художник-графік Василь Вечерський, викладач бандури та ансамблю Григорій Пелех, викладачі музично-теоретичних предметів Веселка та Купава Литвин, викладач української мови і літератури, доцент університету ім. Тараса Шевченка Надія Коваленко. З перших днів у школі працювали знавці і ентузіасти кобзарської справи подружжя Василь Степанович і Антоніна Іванівна Литвини.
У кобзарській школі намагалися відтворити прадавні традиції навчання кобзарів. За зразком кобзарської школи на Хортиці були введені такі предмети, які сприяли розвитку в юних кобзариків володіння словом, як і піснею. Тому у школі почали викладати риторику, поетику, сценічне мовлення, основи акторської майстерності. Цих предметів на всьому просторі CCCР не було.
У школі від початку і до сьогодні працює автентичний кобзар, ентузіаст відродження гри на старосвітських інструментах Володимир Григорович Кушпет. Він підготував і видав підручники-самовчителі гри на старосвітських інструментах (кобза, торбан, старосвітська бандура, ліра).
І сьогодні у коледжі працює добірний колектив викладачів столичних університетів, музичної академії, які приїздять до Стрітівки з Києва. Свої знання і досвід студентській молоді передають заслужені діячі мистецтв Володимир Григорович Кушпет, Йосип Кузьмович Яницький, заслужені артисти України Михайло Васильович Нагорний, Тарас Йосипович Яницький, Маркіян Васильович Свято, Алла Георгіївна Алексєєва та інші. Ряди викладачів коледжу поповнили випускники школи: Максим Воловоденко, Павло Ласкавчук, Максим Пер’ян, Віра Багринець-Воловоденко. Викладачі коледжу є авторами значної кількості навчальних програм та посібників. Очолює його з 2012 року Світлана Григорівна Колосовська, яка стала для студентів другом і порадником.
Гордість школи
За 27 років роботи закладу підготовлено близько трьохсот співаків-бандуристів, багато з яких працюють за отриманою спеціальністю; є концертуючими співаками-бандуристами у провідних мистецьких колективах Києва: Національній капелі бандуристів ім. П. Майбороди, академічній чоловічій хоровій капелі ім. Л. Ревуцького, Державному театрі оперети, Оперній студії. Окрім того, по закінченні закладу випускники працюють у загальноосвітніх школах вчителями музики, у музичних школах – викладачами бандури.
Випускники школи є лауреатами багатьох національних музичних конкурсів. Їхні голоси звучать по всій Україні і навіть за кордоном – в Білорусії, в Німеччині, Італії, Америці. Тож є ким пишатися. Серед випускників школи — заслужений артист України Максим Куценко, брати Віталій та Роман Морози, гурт «Козаки» (Кость Фастівець, Роман Мороз, Олег Гусар, Максим Пер’ян), гурт «Шпилясті кобзарі» (керівник Ярослав Джусь), Сергій Захарець, Віктор Пашник – віртуози гри на академічній і старосвітській бандурах.
Наставник Василь Литвин — людина-легенда
Василь Литвин, кобзар, заслужений артист України, був для учнів школи не просто вчителем, але й батьком. Він посіяв у душах своїх учнів зерно правди і духовності, українського звичаю і любові до рідної землі. Про це розповідають його учні, колишні випускники Стрітівської школи. На жаль, сам Василь Степанович через стан здоров’я не зміг бути присутнім на творчій зустрічі кобзарів…
«Кобзарська школа дала нам важливий життєвий досвід. Василь Степанович Литвин був для нас учителем і старшим другом. Ми з ним сміялися, жартували. Ми його і любили, але дещо побоювалися. Він намагався нас захистити, бо ми, молоді, трохи шкідники були. Але його слово було для нас дуже важливим. Він умів побачити і підтримати у кожному з нас талант, — поділився спогадами бард, бандурист Віктор Пашник, — Але найголовніше — він був нашим духовним наставником. Він розповідав нам про кобзарів, цікаві історії і притчі. Він давав нам справжні уроки життя. Саме від нього ми вперше почули про цілісний образ кобзарства.» Віктор Пашник, який багато мандрує в Україні і за кордоном, виступає перед молоддю, несе щире слово правди, не просто перейняв чимало порад від Василя Литвина, але і йде, як говорить він сам, його шляхами.
Бандурист Віталій Мороз належить до перших випускників кобзарської школи 1993 року. Більшість його однокласників обрали іншу дорогу, але він вирішив, що бандура — це його покликання. «Для нас кобзарство було новою сторінкою у житті, бо у радянський час ця тема була закритою. До того ми ніколи не зустрічалися з кобзарями. Перше знайомство з Василем Степановичем було у момент прослуховування, — розповідає Віталій Мороз. — Першими його уроками були історія і педагогіка кобзарства. Це було поза системою освіти, бо не було підручників. Тоді тільки почали видавати перші книжки Субтельного, Крип’якевича… Василь Литвин навчав нас філософії кобзарства, розповідав нам, 15-річним, багато цікавих, але й не завжди зрозумілих речей. Василь Степанович основну увагу звертав на те, хто для України у різні часи були кобзарі. Це була справжня народна школа. І тепер я пригадую його мудрі настанови, цікаві розповіді. Він нам віддавався сповна. Йому навіть не вистачало часу на свою концертну діяльність. Василь Литвин — це людина-легенда, без якої б школа не відкрилася. І хто знає, як би сьогодні стояло питання бандури як кобзарського мистецтва в Україні… Ще хочеться подякувати нашому вчителю Володимиру Кушпету, який величезну роботу зробив для навчання бандуристів. Звичайно, не всі стали кобзарями, але кобзарська школа була для нас справжнім осередком духовності». За словами Віталія Мороза, вони навчалися у ті буремні 90-ті роки ХХ ст., коли багато їхніх однолітків загубили своє життя, а вони його знайшли, дякуючи Стрітівській кобзарській школі, бо були ніби заховані від цивілізації.
Бути кобзарем — це змінити стиль життя. Такий урок засвоїли ті учні, які несуть до українців любов до рідної пісні, української культури, передають свої знання, віру в Україну майбутнім поколінням.
