«Шлях до свободи» – це третя книга Ігора Олещука, автора з Тернополя. У свої дев’яносто років, позначених боротьбою за волю України у лавах підпілля ОУН, тюрмах і концтаборах імперії СССР за утвердження української державності упродовж останніх тридцяти років пан Ігр далі при справі. Попередні книги автора «Шлях до світанку» і «Шлях до прозріння», всюди «шлях», на якому висвітлюються буремні роки молодого патріота в боротьбі за національні ідеали та друзів, які ішли поруч з ним.
У своїх книгах Олещук подає спогади з попередніх років і можливо напише ще й четверту книгу, адже матеріалу назбиралося вдосталь, що засвідчує про непростий шлях до світанку, прозріння і свободи автора на шляхах трагічного ХХ і початку ХХI століть. Спогади Ігора Олещука ще і ще раз засвідчують, що українська нація з етнічної маси перетворюється у націю.
Пан Ігор народився 1931 р. у с. Чорний Ліс на Зборівщині. У сімнадцять років заарештований за участь у підпіллі ОУН та засуджений на 25 років в’язниць і концтаборів. Повернувшись додому, брав участь у процесах національного відродження, за що відзначений орденами і медалями.
На перших сторінках книги автор розповідає про заснування у Тернополі «Історико-меморіального музею політв’язнів». Ігор Олещук донині працює у музеї старшим науковим працівником і докладає максимум зусиль у його функціонуванні: проводить екскурсії казематами установи, збагачує експозицію, зустрічається з молоддю. Автор висвітлює процес відкриття у Тернополі пам’ятної стели жертвам політичних репресій, розповідає про переписку з органами СБУ, обласної влади та знайомство молодих людей із засобами катувань більшовицьких органів влади у льохах НКВД Тернополя.
Наступною цікавою сторінкою автора книги є оповідь про його співпрацю з українським дисидентом Ігорем Геретою, засновником Інституту національного відродження України, організатором різних патріотичних заходів у рамках діяльності згаданого закладу. Ігор давно вже помер, але згадка про нього у текстах видання є вдячною пам’яттю Ігора Олещука про свого друга. Наступне есе автора у книзі – про поета Бориса Бобинського, сина січового стрільця Василя Бобинського, який зазнав поневірянь у більшовицьких тюрмах, також написав ряд талановитих віршів і поем. На жаль, трагічний випадок у житті поета Бориса перервав його творчість, із сумом відзначає автор.
Ігор Олещук розповідає й про інших поетів у книзі. Про одного з них – Зиновія Сердюка, активного учасника Народного Руху України, співзасновника і голову Тернопільської районної спілки політв’язнів і репресованих України, автора понад 24 збірок повстанських поезій. Його вірші читають воїни – оборонці України на сході держави. Зиновій Сердюк помер 5 листопада 2021 р., але пам’ять про нього зберіг пан Ігор на сторінках книги.
Своїм обов’язком автор вважає розказати про діячів визвольної боротьби: фельдшера УПА Марію Потикевич-Заболотну, лікаря УЧХ Юрія Липу, художника УПА Ніла Хасевича, Голову Українського Державного Правління 1941 р. Ярослава Стецька, Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, зв’язкових Головного командира Галину Дидик, Катерину Зарицьку.
Автор возвеличує борців за волю України у лавах ДУН, його учасника Мирослава Кальбу із с. Мозолівка на Підгаєччині, Василя Галасу «Орлана», вірну дружину «Марічку», законспіровані групи ОУН у Тернополі, самоспалення в ім’я свободи Василя Макуха, відновлення української державності 30 червня 1941 року. Описує жертви Сандормоху, голодомори нації, розстріляних вояків УНР під Базаром 1921 р. тощо.
І нарешті Ігор Олещук скромну сторінку присвятив родинним джерелам своєї міцності, синам внукам яких у нього багато. Розповів про своє дев’яностоліття та шлях, яким прийшов до ювілею.
До речі, Ювіляра привітали понад двадцять колективів Тернопільщини, Тереновий Провід ОУН, редакція часопису «Шлях Перемоги». У дев’яносто років Ігор Олещук ще має порох у порохівницях і виношує плани на майбутнє. І всім, хто прагне довго жити, пропонує свій рецепт: активізувати боротьбу за становлення і зміцнення справжньої омріяної України.
Нестор Мизак, доктор історичних наук, професор
