До 30-ї річниці від дня затвердження
Верховною Радою України
малого Державного герба України
19 лютого 1992 р. Постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» було затверджено тризуб як малий герб нашої держави і як головний елемент її великого герба.
Історія тризуба бере свій початок із княжої доби. Проте найрізноманітнішу варіацію його зображень залишив для нащадків період Визвольних змагань 1917–1921 рр., коли Знак Княжої Держави Володимира Великого вперше став державним гербом України новітнього періоду. Сталося це також у лютому місяці. 104 роки тому – 25 лютого 1918 р. тризуб затверджено Державним гербом УНР.
Понад сотню стилістичних версій тризуба у контексті різноманітних геральдичних композицій, виконаних аквареллю, можна побачити у просторі українсько-американської виставки «За волю України!». Ці ображення тризубів є унікальним ілюстративним матеріалом «Альбому уніформ Української Армії та Фльоти за доби Визвольної боротьби 1917–1921 рр.» геральдика Миколи Битинського. В експозиційних залах відбувається світова прем’єра цього унікального зібрання геральдичних творів. Стилізація тризуба більш ніж у сотні варіацій – безпрецедентний художній прийом і творчий експеримент, який не має аналогів не тільки в українській, а й у світовій практиці. Його ще належним чином не оцінено.
Альбом був створений у м. Прага в 1937 р. до 20-річчя відродження українського війська. Під час Другої світової війни безцінне геральдичне зібрання вивезли до Німеччини, а в повоєнний час – до США. Первісно воно об’єднувало 186 аркушів зображень однострою українського війська та унікальних авторських стилізацій тризуба. Нині більша його частина зберігається у фондах Українського музею та бібліотеки у Стемфорді (США). Невеличка частка – в колекції Музею Шереметьєвих (м. Київ). Уперше за 85 років усі шість розділів альбому, представлені збереженими 134 аркушами, зібрані й експонуються в Музеї. Вони дають змогу сповна реконструювати творчий задум автора – учасника Визвольних змагань 1917–1921 рр., насолодитися розмаїттям кольорових стилізацій тризуба – головного символу Незалежної України. Ці роботи були свідками рішучих кроків українців на шляху розбудови власного війська та державності.
Про історію унікальної реліквії, її долю та історичне значення для українців розповість на медіазаході Юрій Савчук – генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, кандидат історичних наук, куратор виставки «За волю України!».
Окремі з унікальних пам’яток будуть представлені на час заходу в позавітринному доступі.
Дотримання правил карантину під час заходу є обов’язковим.
Довідка
Сотник Армії УНР Микола Битинський
Народився в м. Літин на Поділлі (нині – смт Літин, Вінниччина). Закінчив педагогічне училище та художньо-промислову школу в м. Кам’янець-Подільський (1908–1912 рр.). Учителював у с. Карбівка (Вінниччина).
Із початком Першої світової війни мобілізований до російської армії, пройшов школу прапорщиків, служив у інженерних військах. У листопаді 1917 р. демобілізований. Проживав у м. Кам’янець-Подільський, учителював у с. Демшин поблизу міста.
Від березня 1919 р. – в Армії УНР. У листопаді 1919 р. під м. Проскурів (нині – м. Хмельницький) потрапив у полон до денікінців, звідки згодом утік. У березні 1920 р. призначений командиром саперної сотні 1-ї Української стрілецької дивізії (пізніше – 6-та Січова стрілецька дивізія). Брав участь у поході на м. Київ та всіх боях з’єднання впродовж кампанії 1920 р. Його сотня відіграла важливу роль в обороні м. Замостя (Польща) від більшовицьких військ. Разом з іншими частинами технічного куреня дивізії вона збудувала польові укріплення навколо міста, що дало змогу гарнізону витримати штурм військ 1-ї кінної армії більшовиків.
У 1920–1923 рр. у тяжких умовах таборів для інтернованих у Польщі керував культурно-освітнім відділом штабу 6-ї Січової стрілецької дивізії. У 1923 р. перебрався до м. Прага (Чехословаччина). Пізніше вчителював на Закарпатті. Мистецький критик, маляр, графік, поет. Найвідоміші праці Миколи Битинського: «Альбом уніформ Української Армії та Фльоти за доби Визвольної боротьби 1917–1921 рр.» (Прага, 1937), «Державні відзнаки України» (Прага, 1939), «Історичні герби українських земель» (Прага, 1939) та ін.
У 1939 р. брав участь у боротьбі Карпатської України проти угорського вторгнення. Певний час перебував на службі в Управі Музею визвольної боротьби України в м. Прага, а в 1942–1945 рр. – на примусовій праці в Німеччині.
Упродовж 1945–1950 рр. учителював у таборах для переміщених осіб у Німеччині, від 1951 р. – в Канаді. Займався громадською та культурно-освітньою працею. Викладач на п’ятирічних курсах українознавства імені Григорія Сковороди (1950–1961 рр.), викладач історії України та українського мистецтва на Курсах українознавства ім. І. Котляревського в м. Торонто. Активний діяч Українського генеалогічного і геральдичного товариства. Похований на цвинтарі Сен-Клер (м. Торонто, Канада).
