“Котики” доволі успішно троллять головні проблеми сучасної України: мінські угоди, мовні питання, ментальність ДНРівців. Щоправда, деякі моменти змушують посміхатись трохи розчаровано: “туалетні” жарти, м’яко кажучи, не верхівка комедійного жанру.
30 січня в український прокат вийшла воєнна комедія “Наші Котики” режисера Володимира Тихого. Богдан Панкрухін з Yabl вже переглянув фільм і зважив його плюси та мінуси. Публікуємо рецензію в повному обсязі.
Фільмів про війну на сході України знято чимало. Деякі з них дійсно цілили в болючі місця та змушували по-іншому поглянути на сучасну Україну, деякі просто халтурно експлуатували тему заради дешевого хайпу, а хтось навіть потрапив у Канни та мало не дійшов до “Оскара” (пригадуємо “Донбас” Лозниці та “Додому” Алієва). Проте, такого, як “Наші котики” ви точно ще не бачили, незалежно від того, сподобається вам це кіно чи розлютить.
Недарма творці фільму офіційно називають його неполіткоректним, адже знімати фарсово-пародійну комедію про діючий військовий конфлікт, наче пройти через заміноване поле без металошукача. Ця тема настільки гостра, що підходити до жанру потрібно вкрай обережно та зі знанням того, як працює комедія, інакше глядачі просто повстануть проти такого кіна. Та все ж режисер та автор сценарію Володимир Тихий разом зі продюсерами Ігорем Савиченком, Марком Супруном та Уляною Супрун пішли цим ризиковим шляхом.
У фільмі можна помітити частку пропаганди, адже гумор у “Котиках” відрізняється в залежності від сцен. Якщо про головних героїв бійців АТО жартують по-доброму, про про їх противників із окупованих територій жорстко, росіян же показують взагалі повними дурнями. Поки наш Президент намагається піти на примирення та “згладити” кути, творці “Наших котиків” навіть не думають про поміркованість – така їх сміливість захоплює. Чого лиш варта сцена з Путіним та палаючим Кремлем – не стільки кумедна (хоч я і посміхався), скільки крута в контексті сьогодення. До речі, актор, що зіграв Путіна – це стовідсоткове потрапляння в образ, хоч і не без фарсовості в самій грі.
“Котики” доволі успішно троллять головні проблеми сучасної України: мінські угоди, мовні питання, ментальність ДНРівців. Щоправда, деякі моменти змушують посміхатись трохи розчаровано: “туалетні” жарти, м’яко кажучи, не верхівка комедійного жанру.
Акторський склад підібрано дуже влучно. Дмитро Хом‘як як завжди виконує свою кращу роль – Дмитра Хом‘яка. Звісно, можна його критикувати за таке самоповторення, але ніхто не буде сперечатись, що актор надзвичайно органічний в цьому образі ще з “Припутніх”. Головною зіркою фільму став, звісно, Дмитро Тубольцев, який колись був добровольцем на сході – актору не лишилось нічого, окрім, як зіграти себе самого. Звісно, не вірити грі Дмитра неможливо. Серед ворогів також є цікаві акторські роботи. Тут можна побачити харизматичного Михайла Кукуюка, переконливого Романа Халаїмова, хоча актор вартий більшого, ніж ролі підлих “пацюків” в кожному другому українському фільмі. Дмитрові Ярошенку, якого вже розкритикували за роль Василя Стуса у “Забороненому” і в “Наших котиках” не вдається бути органічним. Можливо, його “зіркова” роль ще попереду.
Справа наліво: Дмитро Хом‘як, Дмитро Тубольцев, Станіслав Бжезинский, Петр Микитюк
Про операторську та технічну роботу багато говорити не будемо, адже виглядає у кадрі все досить скупо. В деяких сценах комп’ютерна графіка робить тільки гірше через свою примітивність. Хіба що це режисерський стиль Володимира Тихого, який травив нас подібними ефектами ще у своїй “Брамі”.
“Наші котики” – кіно не без проблем, але на нього варто сходити, аби отримати специфічний післясмак. Вам буде весело під час перегляду і сумно після фіналу, адже війна ще триває і люди там гинуть. Фільми на кшталт “Котиків” – це своєрідне кіношне жарознижувальне для українського суспільства та, головне, для тих, хто зараз на сході, адже їм також хочеться посміятись, нехай навіть і над такою серйозною темою.
Джерело: Нове українське кіно
