Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою ВР 200-річчя від дня народження Матвія Номиса -етнографа, фольклориста, письменника, педагога, видавця, життя і діяльність якого пов’язані з Лубенським та Оржицьким краєм, відзначається на державному рівні. Матвій Номис (Матвій Терентійович Симонов) -17 (29) листопада 1823, с. Заріг — 26 грудня 1900 (8 січня 1901), Лубни) – український етнограф, фольклорист, письменник і педагог, укладач і видавець одного з найповніших і найавторитетніших зібрань-антології українського усного фольклору малих жанрів (прислів’я, приказки, загадки, стійкі мовні порівняння тощо).
Очікується, що у селі Заріг Оржицької селищної територіальної громади Лубенського району з нагоди пам’ятної дати відбудуться «круглий стіл» та інші просвітницькі і меморіальні заходи за участі дослідниці життєвого шляху Номиса, кандидатки філологічних наук, доцентки, завідувачки кафедри української літератури Полтавського національного педагогічного університету Віри Мелешко. До речі, у селі Заріг як малій батьківщині Номиса місцеву гімназію назвали на честь свого видатного земляка.
Також днями під головуванням секретаря Лубенської міської ради Маргарити Комарової відбулося чергове засідання комісії з реалізації державної політики відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу на території Лубенської територіальної громади. Комісію створено згідно з розпорядженням Лубенського міського голови Олександра Грицаєнка. До неї увійшли представник Українського інституту УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, тутешні історики, музейники, вчителі, співробітники міськвиконкому. Серед повноважень комісії виконання Постанов ВР у сфері державної політики національної пам’яті. Тож серед іншого, присутні обговорили як пошановано цього видатного діяча культури у Лубнах та що варто зробити ще.
Олег Пустовгар привернув увагу присутніх до потреби з’ясування найголовнішого місця пам’яті Номиса – його могили: «В історії завдяки письменнику Пилипу Капельгородському зафіксувалися спогади про приблизне місце її розташування, тож важливо актуалізувати тему».
За рекомендацією комісії Лубенський краєзнавчий музей імені Гната Стеллецького оприлюднив звернення до небайдужих містян. Зокрема, у ньому процитовано й уривок зі статті Капельгородського «На Лубенському літературному гробовищі» (1928 рік): «…Матвій Терентійович Симонів жив після того кілька років у Лубнях, у Софії Миколаївни Забіло. ..Тут він і вмер, знайшовши свій останній притулок на лубенському старому кладовищі під двома високими стрункими берестками, кроків на 20 ліворуч від алеї та кроків на 90 від огорожі кладовищенської церкви… Лубенський знавець української літератури Ф.С. Гавриш показав мені пучкою ліворуч, і очі мої впали на високий надгробок з хрестом темно-сірого мармуру, «під дуба». А на ньому – золотом: «Матвій Терентієвич Симонів. Род. 17 ноября 1823 р., умер 26 декабря 1900. Спочивай, таточку!». А також у зверненні музейників наводиться один із злочинів російсько-комуністичного окупаційного режиму у Лубнах. Про нього довідуємося завдяки архівним даним з газети «Рідне слово» (№43 1942 рік): “…років 6—7 тому в Лубнах було знищено старе кладовище на Ярмарковій площі і церкву перед ним. Кладовище це являло собою величезний, добре впорядкований парк з широкими алеями й стародавніми, над деякими могилами, надгробками І половини ХVІІІ ст., що мали й археологічний інтерес. Знищення кладовища мотивувалося необхідністю поширити і без того безконечну базарну площу. І ось наказом деяких «діячів» розкішні дерева на кладовищі було зрубаної, могили розкопано й зрівняно з землею, надгробки, каплички й мавзолеї повалено й побито. Довгий час все це мішма валялося на землі, а. врешті, і звільнену від кладовища й парку площу засіяли вівсом, забувши про розширення базару”.
Зарізька гімназія імені Номиса Оржицької селищної ради
Отже, як бачимо влада червоної Росії, тобто СРСР зробила все, щоб поруйнувати не лише могилу Номиса, але й інші надгробні пам’ятки стародавнього Лубенського цвинтаря. Та вбити пам’ять про видатного Українця окупантам не вдалося. Незалежна Україна вшанує свого сина.
Меморіальна дошка на пошану Номиса у Лубнах
Маргарита Комарова зауважила: у Лубнах видатного етнографа пошановано встановленням меморіальної дошки; цьогоріч міська рада своїм рішенням загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №1 перейменувала на Першу гімназію імені Матвія Номиса; відділ інформаційної діяльності Лубенського міськвиконкому реалізовує відеопроєкт «Повернуті із небуття», зокрема згаданим відділом та телекомпанією «Лубни» створено відеоролик про Матвія Номиса.
На пропозицію Олега Пустовгара учасники засідання вирішили розробити план заходів до пам’ятної дати, зокрема провести покази тематичних відео та просвітницькі пам’ятні заходи у згаданій гімназії й бібліотеках Лубенської міської територіальної громади. А ще буде вивчено питання створення концепції повнометражного документального фільму.
Полтавський офіс УІНП
