Юрій Гаврилюк, Наше Слово, Варшава
Кілька, а може й кільканадцять років, українські й польські знавці архітектури, мистецтва тамузейники досліджували, оглядали різні об’єкти й спільно радилися. Відтак 16 унікальних дерев’яних церков, розташованих у Польщі та Україні (по вісім у кожній державі), у 2013 році занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Офіційно група має географічне найменування «Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі й України». Використання українського слова «церква» в англомовній назві («Wooden Tserkvas of the Carpathian Region in Poland and Ukraine») однозначно свідчить про національність фундаторів та користувачів цих пам’яток.
Церква св. Параскеви у Квятоні
Більшість цих карпатських і підкарпатських храмів виникла у межах історичної Перемиської єпархії: всі занесені до списку церкви на території Польщі та церкви у Дрогобичі й Маткові, що у Львівській області України. Вони є зразками чотирьох архітектурних типів – бойківського, галицького, гуцульського та лемківського. Половина цих шедеврів розташована на Лемківщини. Найгарнішою з них вважається церква преп. Параскеви у Квятоні (місцеві мешканці-лемки назву села вимовляють як К’ятоня або К’ятонь), що зараз входить до складу Устянської ґміни Горлицького повіту.
Храм, хоч і стоїть у долині, утвореній річкою Ждинянка, здається, стрибає вище навколишніх гір: починає розгін найнижчим зрубом вівтаря, щоб виструнченою вежею над бабинцем вознестися аж під небеса. А якщо менш поетично, це еталонний зразок північно-західного типу лемківської архітектури: дерев’яна тризрубна будівля з високою вежею-дзвіницею та з дахом, куполами і стінами майже повністю обшитими ґонтом (під час реставрації у 1990–1991 роках використано їх 66 тис. штук!). Гармонія обрисів основних частин храму поєднана з точністю та вмілим компонуванням окремих архітектурних елементів, зокрема, даху, куполів і маківок. Отже, вибачте літераторові повернення до пишномовності, витвір рук бескидських теслярів стає справжньою поезією найдовершенішого архітектурного мистецтва, яке оспівував майстер «тесати слово» – Богдан Ігор Антонич, народжений у сусідній Новиці.
Плафон, на якому зображено Покрову Богородиці й портрети пароха Омеляна Юрчакевича та солтиса Костянтина Вислоцького (малював М. Богданський).
Хоча квятонська церква деякий час після виселень, поки її не перейняла римо-католицька парафія в с. Устя (організована в 1951 році), стояла пустою, її інтер’єр з іконостасом, настінними розписами, іконами й хоругвами зберігся дуже добре. Нині, разом з іншими церквами зі списку ЮНЕСКО, вона дбайливо відреставрована (зокрема, ліквідовано нововведення, які з’явились у 1900–1920-х роках, а саме бетонну огорожу та бляшане покриття дахів) і доступна для туристів протягом року.
Отже, насолодившись екстер’єром, увійдемо всередину. Там майже нічого не змінилося, тільки розташований у центральному місці елемент буде для українця незвичним – латинський вівтар перед іконостасом. Цей дисонанс стонований своєрідним 1735901879 антепендієм: фрагментом «Моління» («Деісуса») XVII ст. У період до появи класичних іконостасів це була одна з частин вівтарної перегородки (пізніше її використано як елемент огорожі церковного хору). На жаль, інші елементи цієї прадавньої пам’ятки не збереглися.
Думки дослідників про час побудови квятонського храму, що від самого початку був філіальним у парафії Устя-Руське (звідси відсутність у селі церковного ґрунту), зараз розділилися. Напис, який бачимо над хором, свідчить про його лише 200-річне існування: «Сія церков создана Р.Б. 1811 през Андрея Вислоцкого, церковника Іоана Пирча і інних фундаторів громади Квятоньскій. Тесля Анд(ій). Мадзелян з Ізб. Оздоблена новим іконостасом і розукрашена Р. 1904 за Пр. Отца Є(меліана). Юрчакевича, а церковників Константина Вислоцкого, Клемента Парагуза і Іоана Прусака».
Св. Володимир на стіні праворуч іконостасу, намальований М. Богданським так, щоб створити ілюзію різьблення
Львівський знавець церковної архітектури Василь Слободян вважає датою будівництва квятонської церкви 1811 рік. Польський дослідник Ришард Бриковський дотримувався іншої думки, що вона могла бути споруджена вже у другій половині XVII ст. (посилається, зокрема, на «тр[1] адицію» про 1700 рік як дату будівництва храму, згадує також, що на вежі-дзвіниці мав бути знайдений[2] брус з датою «1743»). Отже те, чи у 1811 році збудовано новий будинок, чи лише ґрунтовно відремонтовано старий і принагідно добудовано до вівтаря ризницю, поки що залишається здогадом.
Проте немає сумнівів у достовірності дати виконання настінних розписів, ікон та іконостасу авторства Михайла Богданського та різьбяра Андрія Шайни. Є тут свої особливості та цікавинки. Наприклад, ілюзорний характер стінопису, який мав імітувати мармурове та різьблене облицювання церковного інтер’єру. А також написання на плафоні із зображенням Покрови Богородиці портретів тодішнього квятонського солтиса Костянтина Вислоцького з дружиною та о. Омеляна Юрчакевича, пароха Устя-Руського в 1891–1910 роках.
Фото автора статті
