Кіно не здатне повністю зцілювати, але воно вміє створювати внутрішній простір для цього. Кінотерапія, як форма арт-терапії, використовує силу екранного мистецтва для емоційного зцілення. Вона ґрунтується на трьох ключових механізмах: ідентифікація, рефлексія, катарсис, які дозволяють вираження почуттів і внутрішніх переживань.
Фільми В’ячеслава Бігуна про війну органічно вписуються в цей контекст. Вони не обов’язково показують жахіття війни безпосередньо, натомість майстерно працюють з метафорами, образами, словом, смислами— особистими історіями. Такий підхід дозволяє глядачеві ідентифікувати себе з героями, осмислювати, інколи прожити катарсис і віднайти власні ресурси. Це особливо важливо для жінок та молоді, які шукають не лише факти чи інформацію, а й емоційну підтримку та розуміння.
У стрічках В’ячеслава Бігуна війна постає не просто як подія, а як поле емоційної та духовної роботи. Представлений перелік — не звичайна добірка фільмів, а своєрідний курс м’якої кінотерапії для тих, хто прагне співпереживання, сили й відновлення через кіно. Вашій увазі — 10 фільмів В’ячеслава Бігуна, які мають стосунок до війни та можуть стати сеансами кінотерапії.
«Мати. В ім’я мільйонів» (2014, екранізація Довженка). Кінотерапевтичний ефект: сакральне коріння, зв’язок поколінь, сила материнства. Перша в незалежній Україні екранізація Довженка в інтерпретації В’ячеслава Бігуна — це нагадування, що колективна пам’ять українців жива, і ця пам’ять дає опору в хаосі. Розкриває тему материнства, жертовності та любові під час війни. Фільм, який допомагає відчути підтримку та зрозуміти, що найсильніші почуття не знищити війною. Фільм працює як обряд: дивлячись його, ви відчуваєте приналежність до чогось більшого, а через це — заспокоєння. Фільм «Мати» – перший український фільм (зі сценою «Гідність»), які набрали мільйонні перегляди онлайн (на 2025 рік – понад 35 мільйонів).
«Лист Тарковському» (2016). Кінотерапевтичний ефект: рефлексія й вербалізація — через кіномову, автор і глядач вчаться відчувати не лише позитивні емоції, а це перший крок до їх проживання. Майже медитативна форма поглиблює рефлексію від першої особи у формі символічного листа до Андрій Тарковського (відомого українськими коренями і роботами в Україні), спілкування між поколіннями — для тих, хто шукає способи переосмислити травму через сенси, символи й красу.
«Страсті» (Passion) (2016). Кінотерапевтичний ефект: інтимна правда болю і віра в надію. «Страсті» — фільм про внутрішні бурі, де емоції проходять через тіло й голос. Хоча цей фільм — радше метафора подій в Україні з 2014 року, для жінок і молоді він — можливість впізнати власні переживання в іншому голосі й відчути, що сум і любов можуть співіснувати. Якщо вам вдасться віднайти й подивитися цей рідкісний у всіх відношеннях фільм, вважайте, що вам поталанило.
«Найближчі до Бога» (2016). Кінотерапевтичний ефект: вшанування через оповідь, спроба загоєння: особиста трагедія працює як обряд пам’яті. Історія дідуся й онуки з Дніпра, які залишилися самі після загибелі батька на війні. Фільм-роздум про те, як жити далі після втрати, знаходячи опору в родині. Цей фільм, класика сучасного українського документального кіно, який супроводжується візуальними метафорами і музикою (що піднімає пласти й підсвідомого), допомагає впорядкувати скорботу й перетворити її на шану по пожертви, дбайливе збереження імен та сенсів.
«Останній солдат» (2017). Кінотерапевтичний ефект: вшанування й спів як терапія. Фільм про 91-річного бібліотекаря й шахіста із Закарпаття, який є «останнім солдатом» Другої світової в своєму селі, збирає його спогади, розповіді як свідчення живої пам’яті. Фільм демонструє як спів допомагає жити далі, заряджає оптимізмом, а ерос як енергія живить навіть з віком.
«Сильні духом» (2018). Кінотерапевтичний ефект: внутрішня сила. Ще одна вже культова стрічка режисера, що може стати джерелом натхнення та віри у власні можливості для подолання складних життєвих обставин. Через розповідь Юрія Яценка фільм перетворює травматичний досвід полону на історію відновлення й гідності; дивлячись його, глядач може відчути, що навіть у найтемніші миті і поневолення тіла людський дух, віра — це реальна сила.
«Моро» (2019). Кінотерапевтичний ефект: поетика як заспокоєння. Біографічна документальна драма, знята в поетичній манері, розкриває історію добровольця, який приймає виклик долі й іде захищати Батьківщину, як розвідник. Працює через візуальні метафори і персональний досвід, висловлений у віршах.
«Україна в огні 2» (з 2022). Кінотерапевтичний ефект: груповий сеанс кінотерапії. Культовий серіал, відзначений «українським Оскаром», налічує понад тисячу серій, створених переважно з відео очевидців. Його унікальність — у дозованому, вертикальному форматі (60 секунд), що дозволяє без перевантаження увійти у складні образи війни й знайти час на осмислення. Мова живих свідчень (яку вже не спростувати), «голос мільйонів», відмова від дикторського тексту створюють ефект щирої присутності, даючи глядачеві відчуття: його біль розділяють інші. Серіал акцентує не лише руйнацію, а й незламність, гумор, волонтерство, кохання, поезію, герць, об’єднуючи їх у десятки циклів. Цей проєкт уже став об’єктом дослідження як приклад кінотерапії. Його варто дивитися дозовано, зосереджуючись на історіях життя, адже саме вони несуть кінотерапевтичний потенціал. «Україна в огні 2» — більше, ніж кіно: це груповий сеанс кінотерапії для всієї нації, що допомагає не лише фіксувати історію, а й знаходити сили жити далі.
«Маріуполь в огні» (2022). Кінотерапевтичний ефект: свідчення. Документальна присутність і конкретика допомагають перетворити шок на факт, а факт — на шанс діяти. Сеанс для тих, кому важливо пізнати правду й відчути спільність. «Маріуполь в огні» є частиною масштабного проєкту «Україна в огні 2». Він представляє собою серію однохвилинних відео, знятих свідками подій в Маріуполі під час великої війни за Незалежність у 2022 році. Цей формат нагадує кінощоденник, створений мешканцями, оборонцями міста. Однохвилинні свідчення працюють як безпечні імпульси: концентрована інформація дозволяє переживати шок дозовано, переводячи первинний страх у вербалізоване розуміння й співпереживання.
«Незабуте. Руслан» (2025). Кінотерапевтичний ефект: пам’ять як реквієм (спокій) і акт любові. Кіноесе про славного воїна і документаліста Руслана Ганущака працює як персональна історія пожертви і фрагмент колективного досвіду водночас. Це кіно дозволяє перетворити травму на оповідь, надати сенс пожертві, яка може й надихати. Глядач може пережити катарсис: біль втрати поєднується з піднесенням від величі чину й сили духу одного з поміж нас.
Як скористатися кінотерапією. Перегляд фільмів може бути не лише мистецьким чи розважальним досвідом, але й корисним для психічного здоров’я. Охопіть, де доречно, три перевірені механізми кінотерапії — ідентифікація, рефлексія і катарсис. Дивіться у комфортному середовищі. Оберіть час і місце, де вас ніхто не турбуватиме, використовуйте навушники. Дозвольте собі відчувати. Не бійтеся сліз, сумніву, радості, інших емоцій — емоції є природною реакцією та частиною зцілення. Дайте емоціям скріпити свої почуття. Обговорюйте після перегляду. Поділіться враженнями з близькими, напишіть відгук (для себе чи публічно): це допоможе краще усвідомити емоції, почуття, трансформувати їх у дії.
Кіно В’ячеслава Бігуна про війну унікальне тим, що постає як своєрідний міст від травми до надії та дії. Воно не стирає біль, але допомагає знайти сили жити з ним, перетворюючи особисту, колективну травму на джерело сили. Це мистецтво, що не просто відображає реальність, а може лікувати душі глядачів.
