80 років тому:
3-4.10.1945 – на пленарному засіданні єпископату Польського Костелу ухвалено надавати всіляку допомогу Українській Греко-Католицькій Церкві. Після окупації Польщі радянськими військами та встановлення комуно-атеїстичного режиму смертельна загроза для усього християнства незалежно від конфесії чи юрисдикції стала найвищим чинником єднання християн двох слов’янських народів. Зокрема польські єпископи вислали протест до органів влади в якому зазначили, що згідно Конкордату (1925) на той час заарештований Перемиський єпископ УГКЦ Й. Коциловський є членом польського єпископату. Проте для комуністичних урядовців цей протест не мав жодного авторитету та не зупинив репресій проти греко-католицького духовенства. Правда у січні 1946 перемиських владик звільнили з-під арешту, але з однією метою – намовити Й. Коциловського очолити псевдособор з ліквідації УГКЦ у Львові. Категорична відмова владики від співпраці з режимом спричинила його повторний арешт, депортацію до Києва, де вій й помер у в’язниці у 1947. Згодом впродовж усього періоду панування комуністичного режиму як на землях Польщі, так і в Західній Україні Польський Костел (РКЦ), який втішався легальним становищем та позірною свободою, надавав посильну допомогу підпільним греко-католицьким священникам.
