110 років тому:
31.01.1915 – у с. Довпотів на Івано-Франківщині народилася Юлія Ганущак-«Галичанка; Марія», вчителька, учасниця національно-визвольної боротьби. Закінчила Дрогобицьку гімназію (1935). Вихователька у приватних садочках Калуша. Закінчила однорічний курс Львівської вищої торговельної школи (1936-1937). Активна громадська діячка. За першої більшовицької окупації вчителька в селах Калуського району (09.1939-04.1940). Через загрозу арешту перейшла на нелегальне становище (02.1941); батьків вивезли на заслання. Член ОУН (1941). За німецької окупації вчителювала та займалася громадсько-політичною працею. Через загрозу арешту гестапо знову перейшла в підпілля. Провідниця жіночої сітки Калуського окружного проводу (весна 1943 – лютий 1944), провідниця жіночої сітки і за рекомендацією Катерини Зарицької провідниця референтури Українського Червоного Хреста Станіславівського обласного проводу ОУН.
Опікувалася медичним забезпеченням УПА та цивільного населення, функціонуванням підпільних шпиталів, проведенням санітарних вишколів тощо. В підпільній праці увійшла в конфлікт із колишнім давнім приятелем, а на той час провідником Станіславського обласного проводу ОУН Ярославом Мельником-«Робертом», який упереджено ставився до участі жіноцтва у визвольній боротьбі. Цікаво, що згодом на допитах в НКВС, коли під тиском наявних у слідчих фактів змушена була давати деякі зізнання, про усіх з ким доводилося працювати в тому числі й «Роберта» подавала тільки їхні псевдо, заявляючи, що їхніх прізвищ, імен та по-батькові не знала. Через напружені стосунки з «Робертом» у серпні 1944 подала у відставку з референта УЧХ Станіславщини. Перший референт УЧХ новоствореного Дрогобицького обласного проводу ОУН (від січня 1945). За жертовну працю нагороджена Бронзовим Хрестом заслуги (25.04.1945).
Заарештована 3.06.1946 у с. Верхнє Синьовидне Сколівського району. Допитували у Дрогобицькій, згодом Лук’янівській в’язниці в Києві. Внаслідок жорстоких катувань частково втратила слух, але, як згодом згадувала,: «Помилування не просила, бо не так була вихована». Засуджена на 10 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав; покарання відбувала у мордовських таборах. 1956 повернулася в рідне село інвалідом І групи. Померла у с. Довпотів 1997.
