130 років тому:
2.05.1896 (в літературі також 2.07.1896) – у с. Великі Гаї, нині Тернопільського району Тернопільської области, народився Яким Сеньківський (у світі Іван) – ЧСВВ, священник УГКЦ, блаженний священномученик УГКЦ. Покровитель Дрогобицької духовної семінарії УГКЦ.
Походив із заможної родини тернопільських міщан, яка обробляла 40 морґів орної землі, доглядала чимало худоби, тримала пасіку – близько 250 вуликів. Закінчив Тернопільську гімназію та Богословську семінарію у Львові (1917–1921). В семінарійній церкві Святого Духа у Львові митрополитом Андреєм Шептицьким рукоположений на священника (4.12.1921). Душпастирював у селах Угерсько Стрийського деканату та Воронів Городоцького деканату. В Інсбруку (Австрія) здобув ступінь доктора богослов’я. Після прощі до Гошівського монастиря вступив на новіціат до монастиря оо. Василіян у Крехові (10.07.1923). Після перших обітів (1.03.1925) – сотрудник на парафії у с. Краснопуща на Тернопільщині. Професор монастирської школи ЧСВВ у с. Лаврів (1927–1931; викладав українознавство, латину, загальну історію, географію та хемію) та катехит у школі в с. Лінина. У Лаврові склав довічні обіти (31.08.1930). У 1931–1938 роках – у монастирі св. Онуфрія у Львові; духовний наставник різних релігійних спільнот при монастирі. Від 1938 року призначений до монастиря оо. Василіян і сотрудником церкви Святої Трійці в Дрогобичі.
На всіх парафіях проявив себе як талановитий провідник; у Дрогобичі значно пожвавив душпастирську працю і в короткому часі здобув повагу та любов парафіян. З приходом до міста нової більшовицької влади енкаведисти відразу ж звернули увагу на талановитого проповідника. Щоби обмежити його вплив на людей, отцю було заборонено покидати мури монастиря та настирливо радили припинити проповідницьку діяльність. Проте о. Яким із ще більшим завзяттям настановляв та покріпляв своїх вірних; його проповіді збирали так багато людей, що ті не вміщалися в церкві та заповнювали подвір’я. За спогадами о. О. Купранця, у той час о. Яким став символом Церкви й народу в місті. З першого дня німецько-радянської війни вірні наполегливо переконували о. Якима на короткий час переховатися в надійному місці, проте священник рішуче відповів: «Ховатися не буду… Як не знайдуть нас в обителі, то помстяться на невинних, а цього я не хочу».
Вранці 26 червня 1941 року відслужив останню в своєму житті Божественну Літургію, а через кілька годин разом із ігуменом о. Северіяном Бараником був заарештований НКВС. Вранці 29 червня, як тільки більшовики покинули місто і ще до приходу німців, люди розбили тюремні брами в надії врятувати в’язнів, проте побачили сотні мертвих тіл. Серед закатованих виявили спотворене нелюдськими тортурами тіло о. Северіяна з вирізаним на грудях хрестом, а тіло о. Якима відшукати так і не вдалося.
Дивом вцілілі бранці засвідчили, що о. Якима, правдоподібно, після того як замучили, зварили в казані та дали з’їсти іншим в’язням – вони стверджували, що в їжі, якою їх годували, виявилися людські нігті. Через декілька років після війни прокурор, будучи у стані сильного сп’яніння, зізнався служниці Софії Морській, що священника «зварили в казані, бо хотіли спробувати, яка на смак попівська юшка», а інших в’язнів закопували по шию в землю і ходили по їхніх головах, а також про інші пекельні тортури. Притомним, психічно адекватним людям подібне є немислимим, у природі неможливим. Проте у ті часи казани із звареними людськими останками знаходили не тільки в дрогобицькій тюрмі, а сьогодні вже є чимало свідчень про те, що й нинішні московитські окупанти також нерідко вдаються до канібалізму своїх же загиблих вояків. Недарма ще у V столітті до Р. Х. Геродот у своїй «Історії» дикі та найбільш жорстокі племена на північ від Скіфії (сучасна Московія), що не знали законів та харчувалися людським м’ясом, назвав андрофагами (з грецької – людожери). З цими дикими андрофагами Україна сьогодні змушена вести екзистенційну війну, кров’ю і життям своїх героїв захищаючи розніжену Європу.
Вважається, що загинув до 29.06.1941 у в’язниці НКВС у Дрогобичі, нині Львівської области. Молодший брат о. Якима о. Володимир Сеньківський заарештований у 1951 році за відмову переходити в державне московське православ’я і засуджений на 10 років сибірських концтаборів. Старенького батька Семена Сеньківського більшовики безпричинно застрелили у 1944 році. 27 червня 2001 року о. Яким Сеньківський беатифікований Папою Іваном-Павлом ІІ у Львові.
