200 років тому:
18(6).04.1825 – від інфаркту міокарда у м. Санкт-Петербург в Московії помер Володимир Боровиковський, живописець, іконописець, портретист. Походив із козацького старшинського роду. Разом із братами навчався малювання у батька Лук’яна Боровика та дядька Олексія, які крім служби у війську займалися також іконописом та розписом місцевих церков. Служив у Миргородському козацькому полку (від 1774), отримав ранг значкового товариша (поручика). Одночасно писав ікони (в стилі українського бароко) та портрети козацької старшини; з того часу до наших днів дійшла плащаниця (датована 1789), яка зберігається у Миргородському музеї. Імовірно розписав іконостаси у Троїцькій та Воскресенській цервах Миргорода, які не вціліли до наших днів. Долю вправного місцевого богомаза несподівано змінив випадок. У 1787 генерал-губернатор Новоросійської губернії Григорій Потьомкін запросив імператрицю Катерину ІІ оглянути Кременчук. Спеціально до приїзду цариці в місті впорядковано сад, з Криму завезено декоративні рослини та збудовано дерев’яний палац. Для мистецького оздоблення палацу Василь Капніст з мистецької артілі відібрав саме Володимира Боровика, який намалював дві алегоричні картини із зображенням Петра І та Катерини ІІ (згоріли через два роки). Обидві картини потішили самолюбство вінценосної і вона «порадила» (так звана порада вінценосної тоді розцінювалася як наказ) перебратися Володимиру Боровику до північної столиці та податися в Академію мистецтв.
У вересні 1788, не маючи коштів та покровителів, переїхав до Петербурга. Але виявилося, що в Імператорську академію мистецтва за віком уже не може вступити. Правда Боровиковському (під таким прізвищем тепер мешкав у Петербурзі) пофортунило, бо його взяв під свою опіку художник, архітектор і член Академії мистецтв Микола Львов (який, до речі, допоміг ще кільком українцям). На вісім років замешкав у будинку Львова, через нього познайомився з академіком Дмитром Левицьким. На початках заробляв іконописом та приватно (і безкоштовно) брав уроки живопису в Д. Левицького. Від 1783 також навчався у придворного живописця Йоганна Баптиста фон Лампі-старшого, який прибув до царського двору з Відня. У 1795 за клопотанням Лампі удостоєний звання академіка живопису Петербурзької АМ. У травні 1797 Йоганн фон Лампі-старший повернувся до Відня, а свою квартиру та майстерню подарував Боровиковському.
В московитському мистецтвознавстві твердиться, що фундатором сентименталізму в їхньому мистецтві був Олексій Венеціанов (1780-1847), хоча українські фахівці наочно показали, що насправді пріоритет треба віддати В. Боровиковському, в якого Венеціанов навчався та перейняв чимало здобутків свого вчителя. У 1802 призначений радником Петербурзької АМ. Серед тогочасних мистців вирізнявся неймовірною працездатністю, майстерно володів різними жанрами, здобув славу неперевершеного портретиста, а з нею постійні замовлення від вельможних осіб та імператорської родини. Ціни на його роботи сягали від тисячі до восьми тисяч рублів (вартість середнього за розмірами села). Проте в накопиченні статків не вбачав сенсу – жив скромно, постійно відправляв посилки родичам у Миргород, надавав житло і підтримував бідних талановитих учнів, а щосуботи щедро роздавав милостиню юрбам прохачів, що сходилися до його будинку. Постійно сумував за Україною, частими гостями його дому були земляки з рідного краю, яким радо допомагав чи то грішми, а чи зв’язками. Натомість в Академії через заздрощі до успіху, здобутого без академічної освіти, його не любили, дорікали «малоросскім проісхождєнієм», а позаочі називали «вискочкою».
Самотність (був неодруженим) та неприязнь московитів спричиняли часті депресії, а від них зловживання оковитою. Шукав полегшення в релігії, згодом захопився містицизмом та 1802 став членом масонської ложі «Помираючий сфінкс». Проте зрозумівши, що там намагались використати його талант, покинув ложу. У 1819 опинився у містичному гуртку «Союз братерства» Катерини Татаринової, проте через п’ять років, усвідомивши, що й тут хочуть прибрати до рук його майно покинув і цю сектантську групу.
Працював у стилі класицизму та сентименталізму, був неперевершеним майстром свого часу у жанрах парадного портрету, сентиментальної пасторалі та психологічної мініатюри. Створив іконостаси та розписи храмів у Миргороді, Кобинцях, с. Романівка на Чернігівщині, Могилеві, Петербурзі та інших містах. Загалом намалював понад 200 портретів, чимало творів на історичні, релігійні та побутові сюжети. Похований без «зайвих церемоній» на Смоленському православному кладовищі. Народився у м. Миргород на Полтавщині 1757.
