50 років тому:
26.06.1976 (в літературі також 24 і 29 червня 1976) – у Києві помер Василь Касіян – художник, графік, мистецтвознавець, педагог. Закінчив гімназію у м. Коломия, змалку виявив хист до малювання. Мобілізований до австрійської армії (1915-1918), два роки перебував в італійському полоні. Закінчив Академію образотворчих мистецтв у Празі (1926; викладачі – В. Буковац, Я. Обровський, М. Швабінський), вільний слухач філософського факультету Карлового університету та Українського вільного університету (1924-1927). Вже ранні художні роботи принесли Касіяну визнання у мистецьких колах. В цей же період створив пам’ятник воїнам УГА у чеському містечку Ліберець (1927). Проте як і чимало галичан того часу, здезорієнтований радянською пропагандою у 1923 прийняв громадянство СРСР, а 1927 переїхав до УСРР творити українську культуру у «вільній країні». Професор Київського художнього інституту (1927), завідувач кафедри Українського поліграфічного інституту у Харкові (від 1930), заступник директора Харківського художнього інституту (від 1940). У 1937 був звільнений як «ворог народу», проте зумів вціліти у жорнах репресій, підлаштувавшись до системи та виконуючи замовні ідеологічні твори.
Під час німецько-радянської війни евакуйований до Самарканда, завідувач кафедри українського відділення Московського державного художнього інституту у Самарканді, в реаліях воєнного часу змушений був у великому числі продукувати комуністичні пропагандивні плакати. У 1944 повернувся до Києва, професор та завідувач кафедрою Київського художнього інституту (1944-1976), завідувач відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР (1955-1962). Голова правління Спілки художників УРСР (1944-1949 та 1962-1968). Дійсний член Академії мистецтв СРСР (1947), Академії архітектури УРСР (1950).
Від 1923 учасник багатьох художніх виставок в Україні та за кордоном. Автор понад 10 тисяч гравюр, офортів, ілюстрацій до творів класиків літератури. Працював у всіх графічних техніках: дереворізі, гравюрі на міді, лінолеумі, літографії, рисунку пером, акварелі. Вважається засновником школи української графіки та теоретиком українського й світового мистецтва. Плідно опрацьовував українську тематику, чимало робіт присвятив шевченкіані (зокрема ілюстрування 5-ти видань «Кобзаря»), хоча й змушений був підлаштовуватися ідеологічних потреб системи. Таку поступливість влада щедро винагороджувала посадами, званнями, різноманітними відзнаками. Від 1946 член ВКП(б) (згодом КПРС). Народний художник СРСР (1944), Герой Соціалістичної Праці (1974; з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот»), чотири рази (6-9 скликання) обирався (чи раче призначався) Депутатом Верховної Ради УРСР, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1964; перший серед художників) та Державної премії УРСР (1971). Похований на Байковому кладовищі. Автор надгробного пам’ятника Олександр Ковальов. Народився у с. Микулинці, нині у складі м. Снятин на Івано-Франківщині 1.01.1896.
