250 років тому:
11.03(28.02).1775 – у Києві народився Василь Анастасевич, бібліограф, письменник, перекладач, видавець. Батько – незаможній шляхтич, член Київського магістрату. Навчався у Києво-Могилянській академії (1786-1793), закінчив п’ять курсів. Учасник Вільного піїтичного (літературного) товариства, яке організував професор Іриней Фальковський. Коротко працював домашнім вчителем поміщика на Курщині. Зробив невдалу спробу продовжити навчання в Московському університеті. Від 1795 на військовій службі в Малоросійському корпусі піших стрільців, квартирмейстер в Києві та Полоцьку. 1801 перейшов на цивільну службу та переїхав до Санкт-Петербурга, займався організацією діяльности навчальних установ Віленської шкільної округи. Член Вільного товариства любителів словесности, наук і мистецтв (1802-1810). Отримав атестат Віленського університету (1810). Старший діловод канцелярії князя А. Чарторийського, помічник начальника (1809-1816) та редактор (1817-1826) відділу польського та малоросійського права Комісії з укладання законів.
Бібліографічні дослідження розпочав виданням журналу «Улей» (1811-1812), в якому три чверті статей його авторства. Загалом вийшло 4 випуски, що містили 383 дописи з питань бібліографії, історії, книгодрукування, а також матеріали з історії та культури України. Програмною статтею «Про бібліографію» започаткував теорію бібліографії в Московитській імперії, запровадив чимало нововведень та реформ в бібліотечній справі. Друкувався в численних московитських та польських часописах зокрема «Украинском вестнике» (1819-1825), нерідко висвітлював теми з історії та етнографії України, зокрема зробив бібліографічний опис українських друкованих книг ХVІІІ – початку ХІХ століть. Володів англійською, італійською, латинською, давньогрецькою, французькою, німецькою, польською мовами.
На початку 1817 директор імператорської Публічної бібліотеки О. Оленін призначив Анастасевича одним із почесних бібліотекарів, проте через критику підходу директора в бібліотечній справі не зарахував його до штату. Від 1817 секретар колекціонера старожитностей, книжок та рукописів графа М. Румянцева. Цензор Головного цензурного комітету (1826-1828), звідки звільнений без права на пенсію за надання дозволу на друк поеми Адама Міцкевича «Конрад Валленрод». У вересні та грудні 1835 президент Московитської академії О. Шишков двічі висував Анастасевича на обрання в члени академії, проте обидва рази не пройшов голосування. Підтримував жваві зв’язки з митрополитом Київським і Галицьким (та бібліографом) Євгенієм Болховітіновим; митрополит навіть пропонував повернутися до Києва та сприяти йому в духовній або світській кар’єрі в Україні, проте Анастасевича в північній столиці стримали наукові інтереси. Листувався також з питань української філології з П. Гулаком-Артемовським. В останні роки працював бібліотекарем та мешкав у приміщенні Румянцевського музею. Помер у Санкт-Петербурзі в Московії 28(16).02.1845. Великої вартости бібліотека та архів Анастасевича скидані у близько 100 мішків пролежали 18 років у вологому підсобному приміщенні, а відтак у 1863 продані з публічного торгу на вагу малярам під шпалери. Мізерні рештки архіву сьогодні перебувають в Російській (московитській) публічній бібліотеці в Петербурзі.
