310 років тому:
5.04.1715 (в літературі також 5.05 і 27.05.1715) – в монастирі с. Унів на Львівщині помер Варлаам Шептицький (в світі Василь), єпископ Львівський, Галицький та Кам’янецький Руської Унійної Церкви. Походив із давнього шляхетсько-боярського роду з Перемишльської землі, який дав Україні чимало церковних ієрархів. Довгі століття після окупації Галичини Річчю Посполитою рід Шептицьких був одним із нечисленних боярських родів, що міцно тримався своєї Церкви та народу і всіляко опирався полонізації.
Початкову освіту Василій здобув вдома, навчався в одній з польських колегій (можливо оо. Єзуїтів), досконало оволодів латиною. У червні 1664 прийняв постриг в Манявському монастирі, отримавши монаше ім’я Варлаам. Невдовзі перейшов до Унівського монастиря. 26.02.1668 ченці Унівського монастиря обрали Варлаама своїм настоятелем та архімандритом (1668-1710). 19.03.1668 цей вибір потвердив король Ян ІІ Казимир, а 20.02.1672 – король Михайло Вишневецький. Проте за право обіймати уряд архимандрита понад два десятиліття судився з адміністратором митрополії Антонієм Винницьким та львівським єпископом Йосифом Шумлянським. 1701 став також ігуменом Віцинського монастиря і підпорядкував його Унівському. Запровадив чіткі та суворі правила чернечого життя, опікувався духовним та культурно-освітнім зростом ченців, налагодив контакти з іншими православними монастирями Київської митрополії, оживив економічну діяльність та значно розбудував монастир (на відбудову церкви, будівель монастиря, зведення оборонних валів, прокладення трубопроводу тощо інвестував понад 60 тисяч польських злотих), суттєво збільшив бібліотеку. У 1669 та повторно у 1672 виклопотав у короля Михайла Вишневецького привілеї на відновлення друкарні, яка видавала релігійні твори, проповідницьку та навчальну літературу, букварі, катехизми, требники, псалтирі та часослови, малоформатні книжки для домашнього читання. Продукція унівської друкарні відзначалася високим поліграфічним рівнем, який забезпечували відомі львівські друкарі.
Реально оцінюючи стан справ у сфері церковних відносин вже у 1670-х став прихильником унії Руської Церкви із Апостольським престолом у Римі. За непрямими свідченнями 7.03.1677 у Варшаві разом із єпископом Йосифом Шумлянським, у присутности короля Яна Собеського, митрополита Кипріана Жоховського та інших міг таємно перейти в Унію. Разом із владикою Йосифом учасник спільного з’їзду православних та уніатів в Любліні («Колльоквіюм Любленензіс»; 1680), на якому опрацьовано заходи міжконфесійного порозуміння. 27.03.1681 разом з іншими представниками духовенства у Варшаві непублічно присягнув на вірність Апостольській столиці. Діяльний учасник трьох унійних соборів Львівської єпархії (16-18.12.1694; 25.04.1700; 1.07.1700), скликаних єпископом Йосифом Шумлянським (останній собор проголосив відновлення єдности з Апостольським престолом).
Після смерти єпископа Шумлянського (27.07.1708) адміністратор Львівської єпархії, 21.01.1710 на Святоюрському елекційному соборі обраний на престіл Галицької єпархії, 15.06.1710 у церкві Спаса біля Самбора хіротонізований на єпископа та не пізніше липня цього ж року інтронізований на Святоюрську катедру у Львові. У серпні 1712 обійняв також уряд Кам’янецького єпископа. Керувати єпархією довелось у винятково складних обставинах Північної війни та громадянської війни в Речі Посполитій. Сповнення єпископського уряду розпочав з піднесення дисципліни в єпархії та налагодження тісного інституційного зв’язку з священниками, використовуючи для цього як інструмент єпископські ревізії парафій, виїзні засідання духовного суду та «помісні» соборчики духовенства. За час урядування скликав п’ять єпархіальних соборів. Документи засвідчують, що суворо карав парохів, які допускалися різноманітних зловживань, але водночас безкомпромісно захищав своїх священників від утисків коляторів («панів-дідичів»), державних контрибуцій, свавілля жовнірів. Скликав Унівський монаший собор (середина серпня 1711), на який прибули ігумени 36 монастирів Чину Святого Василія Великого, в тому числі Манявського Скиту, що залишався православним. Серед ухвал монашого собору зокрема наголошено на збереженні давніх традицій києво-руського чернецтва щодо автономії самоуправління та аскетичних і молитовних практик східного монашества, а також закриття невеликих обителей.
Всіляко підтримував розвиток братського руху на парафіяльному рівні. На рівні суспільних та державних відносин домагався забезпечення для міщан-уніатів таких самих прав які мали мешканці Львова приналежні до латинського обряду, зокрема допуску до міського самоуправління. Для цього організував зібрання («раду») у церкві св. Юра представників братств і вищого духовенства (10.09.1712), яке ухвалило вислати уповноважених до Варшави для захисту «добра нашого народу». Рішучими діями владика домігся королівського привілею про гарантування прав унійної громади Львова, захист її релігійних, культурних та економічних інтересів, звільнення русинів від військових контрибуцій, однакового з латинниками оподаткування, можливість обиратися на різні уряди в магістрат, рівних прав у ремеслах та торгівлі. Владика Варлаам також долучився до приєднання до Унії Почаївського монастиря. Щодо Римо-Католицького Костелу зумів налагодити рівноправні партнерські стосунки. Наслідком порозуміння та співпраці єпископа Східної Церкви Варлаама Шептицького та архиєпископа Латинського Костелу Яна Скарбка останній 14.06.1714 оприлюднив «Артикули» (10 параграфів), які зокрема проголошували рівність прав і привілеїв латинників та уніатів, забороняли переходи уніатів на латинський обряд, втручатися латинським ксьондзам в душпастирські справи русинських священників тощо. На жаль після смерти архиєпископа Яна цей документ втратив правочинність. У 1713 владика Варлаам відмовився від уряду архимандрита на користь свого племінника Атанасія (Антонія) Шептицького та номінував його своїм коад’ютором. Перед смертю заповів чималі пожертви на львівський собор св. Юра та низку монастирів. Завдяки визначним організаційним здібностям та високому авторитету у винятково важкий період в історії українських земель у складі Речі Посполитої зумів навести лад в єпархії, зберегти її внутрішню консолідацію та окреслити напрямок розвитку на подальші десятиліття. Похований у крипті собору св. Юра у Львові. Народився у с. Вощанці на Львівщині 1643 (в літературі інколи помилково 1637 або 1647).
З меморіалу владики Варлаама до Римської курії (між 1710 і 1713): «все, передане мені від мого попередника, я з Божою поміччю цілим, незганьбленим і неушкодженим передам своєму наступникові, а якщо ще поживу – той примножу».
