До цього часу залишаються нез’ясованими безпосередні причини його арешту. Існують тільки припущення. Перше – О.Ольжич завдяки своїм знайомствам у Західній Європі і США володів інформацією про можливий час і місце відкриття «другого фронту». Більше того, припускають, що О.Ольжич переконував союзників здійснити висадку в Криму, що дозволить не допустити окупації всієї України більшовицькою Росією.
Друге – О.Ольжич зібрав факти злочинів фашистів проти українців і мав намір їх опублікувати у так званому «вільному світі».
Після загибелі у лютому 1942 року Олени Теліги та розгрому підпілля ОУН у Києві О.Ольжич перебрався в західну Україну, яка вважалася відносно безпечним місцем, звідкіля можна здійснювати керівництво ОУН.
Несподівано для багатьох О.Ольжич з’явився у Львові 25 травня 1944 року і попрямував на конспіративну квартиру літератора Романа Маланчука («Ромехи»), що неподалік Личакова. При цьому О.Ольжич знав, що це помешкання давно «не надійне» і перебуває під наглядом ґестапо.
Чому О. Ольжич з’явився на розконспірованій квартирі? Що спонукало його до такого ризику? Відповідей на ці питання немає і до цього часу.
Після арешту гестапо доправило О.Ольжича спочатку до Берліну, а згодом – концентраційного табору «Заксенгаузен», де на той час уже перебували інші визначні діячі ОУН, включно з Головою ОУН Андрієм Мельником та його дружиною Софією.
Про арешт О.Ольжича довший час ніхто не знав. А. Мельник у своїх спогадах зізнався, що одночасно про арешт і смерть О.Ольжича його повідомив Степан Бандера на той час також в’язень «Заксенгаузена». На вікні своєї камери він зробив напис «Ольжич», а поруч намалював хрест, що означало смерть.
З-поміж українських в’язнів-націоналістів лише Володимир Стахів бачив О.Ольжича. В. Стахів належав до ОУН(р) Степана Бандери, однак, як українець, з повагою ставився до Ольжича – на той час уже відомого діяча національно-визвольного руху.
Власне, В. Стахів майже в деталях описав страшну картину поневірянь О. Ольжича.
У «Заксенгаузені» тривали безкінечні допити, які проводилися переважно вночі, щоб не дати йому можливості спати. Олег Ольжич перебував в одиночній камері з твердими нарами. Він був закутий у ланцюги до підлоги. Міг тільки сидіти або лежати на нарах. Коли в’язню приносили поїсти, його розковували і тоді важкі ланцюги із грюкотом падали на підлогу.
7 червня до «Заксенгаузена» зі Львова прибули троє гестапівців: оберштурмбанфюрер Вольф, гауптштурмфюрер Шульц та прибалтійський німець Вірзінґ, який відзначився особливою жорстокістю при допитах українців у Львові в 1941 році.
О 15.00 цього ж дня згадана «трійця» розпочала допит О. Ольжича, після якого йому стало геть зле. До своєї камери він повернувся о 20.00. Отже, катування тривало впродовж п’яти годин.
Наступного дня допит розпочався о 20.00. Знесилений і напівмертвий О.Ольжич повернувся у свою камеру за опівніч. Тільки вранці 10 червня йому принесли сніданок. А вже через деякий час німець-наглядач Панке голосно повідомив: «В’язень відмовляється приймати їжу…»
Насправді О.Ольжич не витримав тортур і загинув.
Тіло О. Ольжича німці спалили у крематорії. Андрій Мельник відчайдушно домагався, щоб прах О. Ольжича передали йому для захоронення. Однак, попри обіцянку це зробити, комендант «Заксенгаузена» Кайдель не дотримав слова. Прах О. Ольжича, як і прах інших в’язнів, відвезли на одну з німецьких фабрик з виробництва мила.
«Заксенгаузен» зберігає пам’ять про багатьох в’язнів. Але до цього часу на всі звернення Проводу ОУН встановити пам’ятну дошку на честь О. Ольжича навіть не отримали якоїсь зрозумілої відповіді.
Можливо, сьогодні, коли московсько-українська війна відкрила очі багатьом українським, а також німецьким політикам і державним діячам, знайдеться політична воля гідно вшанувати пам’ять великого українця – Олега Ольжича.
Богдан Червак, Голова ОУН
