80 років тому:
1.01.1945 – у с. Устя, нині Стрийського (Миколаївського) району Львівської области в бою із відділом НКВС чисельністю 80 солдат (1-а рота 173-го батальйону 17-ї стрілецької бригади ВВ НКВС під командуванням старшого лейтенанта Ігоніна) загинуло 18 повстанців. За однією з версій енкаведистів навів зрадник-сексот. Партизани з боївки «Бурого» переходили в Карпати і на ніч зупинилися в Усті. Наступного дня, коли повстанці вже мали вирушати в дорогу дівчата із сусіднього Розвадова повідомили, що зближається червона облава. Щоби не наражати селян на небезпеку повстанці відійшли в урочище Видний Берег на краю Сайківського лісу, де прийняли нерівний бій. Загиблих партизан енкаведисти поскидали в селі та зігнали мешканців на «упізнання». Серед селян була мати та родина вбитого Миколи Андрухіва, проте не сміли жодним чином виявити своїх почуттів, бо в такому разі їх чекав розстріл або вивезення в Сибір. Не видали їх катам й односельчани. Тіла побитих енкаведисти залишили до ранку з наміром забрати наступного дня, але вночі селяни їх захоронили в таємну могилу на пасовищі та ретельно замаскували. Лише в часи розвалу радянської імперії останки героїв ексгумовані і 25.11.1990 перезахоронені на цвинтарі. Всього віднайдено останки 15 вояків; трьох повстанців рідні поховали окремо ще в 1945-му. Встановлено імена 10 загиблих, п’ятеро – з Миколаєва, наймолодшому Івану Козинському було лише 15 років. У двох повстанців були розколоті черепи – очевидно їх поранених добивали прикладами, в одного вибиті зуби. Пам’ятник на могилі виготовив Іван Самотос, пам’ятник на місці загибелі – каменотес Іван Одноріг за проєктом Ярослава Костка.
Станом на 1.01.1945 у партійній організації КП(б)У Львівської области нараховувалося 4264 члена, з яких 4250 прислано зі східних областей УРСР і лише 14 осіб були місцевими комуністами-колаборантами. Такий стан справ якнайкраще свідчив про рівень «підтримки» чи раче несприйняття радянської влади місцевим населенням.
