140 років тому:
27.07.1884 – у с. Настасів на Тернопільщині в сім’ї єврейського корчмаря народилася Северина Париллє (уроджена Стефанія), монахиня-василіанка, етнограф, педагог. Любов до Христа, української мови та культури прищепила няня – українська селянка. Ще в школі була активною в місцевій філії товариства «Просвіта». Навчалась у Самбірській учительській семінарії, 1909 разом із братами прийняла християнство, вступила до монастиря ЧСВВ, продовжила навчання у гімназії Сестер Василіанок (закінчила 1914) та філософському факультеті Львівського університету (закінчила 1919), де вивчала всесвітню історію та українську літературу. Викладач та адміністратор (до 1940) гімназії Сестер Василіанок. Разом із педагогом та колишньою жінкою-старшиною УСС та УГА Оленою Дашкевич (Степанів) організувала історичний гурток. Створила при гімназії етнографічний музей з багатими фондами, організовувала виставки творів народної культури, пропагувала українське народне мистецтво. Зібрала найбільші та унікальні колекції народного одягу, весільних вінків, обрядового печива. На основі зібраних раритетів Олена Кульчицька у 1920-х створила створила альбом українського народного одягу (вийшов друком у 1959). За підтримки Митрополита Андрея Шептицького у1932 і 1935 експонувала вироби народного мистецтва та читала лекції про українську культуру в США; частина експонатів передала єпископу К. Богачевському, які нині зберігаються в музеї української культури у Стемфорді. З початком більшовицької окупації (1939), щоби зберегти колекцію передала її до музею НТШ. Проте 1940 її розпорошено між різними установами; частина нині зберігається у Львівському музею етнографії та художнього промислу. У квітні 1940 вимушено оселилась у містечку Струсів на Тернопільщині у родичів Йосифа Сліпого. Померла у с. Струсів на Тернопільщині 1941.
«Пішла я на цвинтар, молилася й передумувала. Усе моє щасливе дитинство промайнуло переді мною, прожите серед оцих щирих людей. Виринули й дитячі мрії про народний сільський одяг, згадалися й обіцянки про поворот до моєї старенької няні. Простіть мені, дорогі мої, що я не виконала цього! Ніколи не прикрашувала я голови скиндячками [стрічки, якими пов’язують голову], не вбирала вашого чудового одягу. Та не звернулася до вас у село, подруги моїх дитячих літ! Але й не забула я ніколи тієї щирої теплоти, якою окутали ви моє дитинство, не забула тихої краси сільського затишку, який ви прикрашували своїми рушниками». Северина Париллє.
«Свою любов до вас вщіплюю в серця майбутніх робітниць, над якими від ряду літ працюю. А давні мрії про ваш одяг стараюся трохи інакше здійснити. Заки й мене покриє могила. Я збиратиму вашу прекрасну ношу, щоби показати світові вашу мистецьку душу, щоб майбутні покоління гордилися вами». Северина Париллє.
«Історія на її лекціях була справжньою вчителькою життя. Чи у всесвітній, чи українській історії завжди знаходила приклади для виховних моментів, що будують націю. На прикладах, навіть негативних, знаходила виховні мотиви, вказуючи дівчатам – майбутнім громадянкам, жінкам і матерям, як належить правильно поступати, щоб правильно, добре вірно й чесно та корисно служити своєму народові…» Василь Лев, мовознавець та історик літератури.
«Знали й любили її учениці гімназії СС Василіянок у Львові, високо цінили її всі, кому було дороге наше українське народне мистецтво, а мусіли її подивляти ті, хто знав її походження і розумів жертву її життя. Це була одна з найдивніших жінок, які виросли на українській землі. Сама єврейка з походження, виростала в єврейському оточенні. Натхненна Вищою силою одної днини вихрещується (разом зі своїми братами) в греко-католицькому обряді, а потім – монастирська келія. І не тільки цей крок, але також і її дальші рішення випливали завжди з чисто ідеалістичних спонук». Дем’ян Горняткевич, історик Церкви і мистецтва.
