100 років тому:
24.01.1925 – на хуторі Калениківщина, нині у складі с. Слобідка на Чернігівщині народився Петро Ротач, письменник, поет, публіцист, літературознавець, перекладач, краєзнавець, фольклорист. У 1932 родину репресовано. Уже в часі навчання в старших класах Сильченківської середньої школи почав писати вірші, які друкувалися в районній газеті (1940). Під час Другої світової війни як остарбайтер вивезений на роботу до Німеччини (1942-1945), де познайомився з українською патріотичною інтелігенцією, що значною мірою вплинуло на формування його світогляду. Друкувався в еміграційних виданнях: журналі «Пробоєм» (Прага), газеті «Земля» (Плауен, Саксонія), видав повість про Голодомор 1932-1933, писав про жахіття радянського режиму. По завершенні війни опинився в англійській зоні окупації, відтак радянській, звідки призваний до Червоної армії. Два роки відслужив на території Румунії. Після повернення в Україну і до розвалу СРСР перебував під постійним наглядом органів КДБ, які чинили моральний тиск, створювали перешкоди для отримання освіти, здійснювати наукову та літературну діяльність, забороняли видавництвам публікувати його твори. З великими труднощами, проте таки зумів поступити до Полтавського педагогічного інституту (1949-1954). Тут познайомився з майбутньою дружиною. Працював учителем мови та літератури, шкільним бібліотекарем, методистом Полтавського обласного управління культури, у 1969-1985 – старшим викладачем підготовчого відділення Полтавського інженерно-будівельного інституту.
У 1950-х – 1970-х під різними псевдонімами друкувався в українській та московитській періодиці, в Польщі («Наше слово», «Наша культура», «Український календар») та Югославії. Впродовж 1965-1971 в журналі «Архіви України» опублікував 577 статей-персоналій до біобібліографічного словника «Літературна Полтавщина», де подав також біографії репресованих українських письменників Полтавщини. Уклав фундаментальну енциклопедію «Полтавська Шевченкіана» у 2-х томах (т. 1 у 2005; т. 2 після смерти). Друкувався в «Українському історичному журналі», «Архівах України», «Пам’ятках України», після відновлення незалежности України – «Київській старовині», «Народній творчості та етнографії», «Слово і Час», «Кур’єрові Кривбасу» та інших. Автор 25 книг та понад 1500 енциклопедичних статей у «Шевченківському словнику» в 2-х томах, Українській літературній енциклопедії в 3-х томах, Енциклопедії сучасної України в 6-ти томах. В радянські часи піддавався цькуванню в пресі та забороні друку в місцевих виданнях, регулярно відбував «профілактичні» розмови в КДБ, під час яких схиляли до співпраці з органами, на що прямо відповідав: «Нехай краще інші стежать за мною, аніж я за кимось». У 1990-х один із ініціаторів відновлення товариства «Просвіта», від 1998 почесний член Товариства. Член Національної спілки письменників України (1992), почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993), член редколегії журналу «Український засів» (Харків, 1994-1998), дійсний член НТШ (2006). Помер у м. Полтава 2007.
