10 років тому:
13.05.2012 – у Тернополі помер Петро Касінчук-«Тур», учасник визвольної боротьби першої половини ХХ століття, громадський діяч. Під час німецької окупації навчався у Чортківській гімназії. Підрайоновий Юнацької сітки ОУН (1944-1946), член ОУН (1946), політреферент чоти, а згодом сотні УПА командира «Оселедеця». У березні 1946 в бою з підрозділом НКДБ поранений і, втративши свідомість, потрапив в полон. Засуджений на 15 років концтаборів; також на заслання вивезли маму, а батька засудили на 10 років тюрми. У 1954 звільнений за амністією для малолітніх, наступного року з матір’ю повернувся на Тернопільщину. Закінчив Глибочецьке училище механізації та електрифікації (Чернівецька обл.), Борщівський технікум механізації сільського господарства, Тернопільський філіал Львівського політехнічного інституту (1968). Одружився з Ольгою Вонсул, у подружжя народилось троє дітей. Через прискіпливу увагу з боку радянських репресивних органів часто змінював роботу, щоби уникнути арешту за розповсюдження праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» на п’ять років виїхав в Тюмень. Від 1989 член УГС, співорганізатор Товариства української мови у Тернополі, Тернопільської організації НРУ, Спілки політв’язнів і репресованих у Тернополі, Всеукраїнського товариства «Меморіал», голова обласного товариства «Меморіал» (1990-1993). Засновник і голова Братства ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня» (1992), член Тернопільського обласного проводу Конгресу українських націоналістів, член Головної Булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА. нагороджений двома Золотими Хрестами за заслуги 1 класу (1997 і 1999). Народився у містечку Мельниця-Подільська на Тернопільщині 1929.
У березні 1989 кореспондент «Радянської України» Б. Сидоренко отримав завдання райкому Комуністичної партії очорнити П. Касінчука. Натомість, ознайомившись з кримінальною справою в статті журналіст написав: «Так, він був ворогом радянської влади і зазнав покарання. Так, він не явився з повинною і не хотів помилування. Так, коли його знайшли у схроні й запропонували здатися, він стріляв, його поранили в руку, але й тоді він не здався. І тоді його добивали гранатами. І на довершення до схрону вистрілили з ракетниці. Його взяли напівживого із забитими памороками. При ньому були німецький автомат з чотирма магазинами, пістолет, граната і «Мала історія України» на 24 аркушах – і його шістнадцять літ».
