80 років тому:
В ніч з 28.02 на 1.03.1945 – на 96-му кілометрі дороги Львів–Тернопіль відбулися переговори представників Проводу ОУН та «уряду» УРСР про пошуки шляхів встановлення перемир’я. Ініціатором перемовин із радянською владою восени 1944 виступив політичний референт Проводу ОУН Дмитро Маївський-«Тарас». Головний командир УПА Роман Шухевич скептично поставився до цієї ідеї, проте дав згоду на таку зустріч. Українське підпілля вийшло на радянське керівництво через знану художницю Ярославу Музику. Більшовики несподівано виявили значне зацікавлення перемовинами, у Києві завели справу під назвою «Щось» та хід її реалізації взяв під особистий контроль Перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов. В ході попередніх погоджень українська сторона відкинула пропозиції більшовиків реалізувати зустріч у Києві та для максимальної безпеки українських перемовників нав’язала власні умови. Представники радянського уряду мали виїхати зі Львова на Тернопіль о 20-00, їхати зі швидкістю 30 км/год та двічі на хвилину блимати фарами. Свою присутність на трасі підпільники мали виявити світловими колами електричного ліхтарика. Після цього автівка мала зупинитися і чекати поки підійдуть повстанські зв’язкові. Заздалегідь були також обумовлені паролі при зустрічі. Перша спроба контакту у ніч проти 25 лютого зірвалася, оскільки через хурделицю повстанці не побачили світлового сигналу. З другої спроби в ніч на 1 березня обидві сторони зійшлися в селянській хаті за декілька кілометрів від траси. Український визвольний рух репрезентували референти Проводу ОУН Дмитро Маївський-«Тарас» і Яків Бусол-«Галина» (в розмовах назвалися «Гайворонський» і «Будяк»), радянську сторону – уповноважений у справах релігійних культів при Раднаркомі УРСР Сергій Даниленко (насправді заступник начальника 4-го Управління НКДБ УРСР, полковник Сергій Карін) та працівник Раднаркому, письменник Андрій Головко (насправді завідувач відділу Львівського управління НКДБ, капітан Олександр Хорошун). Досвідчені українські підпільники відразу зрозуміли, що мають справу не з радянськими урядовцями, але працівниками радянських спецслужб, навіть через такий дріб’язковий промах чекістів, як те, що фотографія письменника Головка була опублікована у його книжках, які керівництво ОУН, як люди високої освіти, таки читало. Проте вже ж розмови тривали цілу ніч. Програмою максимум чекістів було переконати керівництво українського визвольного руху скласти зброю, вийти з підпілля за умови амністії. Для української сторони головним було призупинити або зменшити кровопролиття. Очевидно, що жодних компромісів між двома непримиренними потугами апріорі бути не могло, то ж на світанку перемовники розійшлися лише з погодженням дати наступного контакту 5 березня. Проте повстанці, усвідомлюючи безперспективність подальших зустрічей та особисті ризики пов’язані з ними, більше на зв’язок з більшовиками не виходили, навіть попри те, що через Ярославу Музику ті пропонували продовження перерваних розмов.
1.03.1945 – у с. Кальна на Івано-Франківщині в зіткненні відділу УПА з підрозділом НКВС загинув Іван Придиба-«Двигун» (22 роки), ройовий УПА. Пораненого стрільця Михайла Федіва (20 років) озвірілі більшовики порізали та випустили нутрощі.
