170 років тому:
14(2).01.1855 (в літературі також 14.12.1855) – у м. Бердянськ (в літературі також м. Ногайськ, нині Приморськ) Запорізької области народився Опанас Сластіон (Сластьон), живописець, графік романтично-народницького напрямку, мистецтвознавець, архітектор, етнограф, педагог. Перші навики малярства переймав від свого батька, який був іконописцем і реставратором та від сусіда Анастаса Смоктія, який крім художнього фаху навчав також кобзарства. Професійну художню освіту здобув у Петербурзі в школі «Товариства заохочення мистецтв» та в Петербурзькій академії мистецтв (1874-1882; викладачі І. Крамской та П. Чистяков). В часі навчання відзначений двома срібними медалями (1877 і 1882), відшукав чимало матеріалів про Тараса Шевченка (зокрема віднайшов посмертну маску), щороку мандрував Україною, вивчаючи побут селян (записував кобзарські думи, замальовував пейзажі, сільські типи, національний одяг, пам’ятки старовини, народне різьблення тощо).
Працівник інтендантського управління при Технічному комітеті Військового міністерства на посаді художника з проєктування військових одностроїв (1887-1900). Керівник Українського клубу в Петербурзі (1897-1900). Службу поєднував з вивченням матеріалів про українське козацтво. Багато подорожував Україною, часто з Дмитром Яворницьким. У 1885 з Яворницьким досліджував історичні землі Запорізької Січі, під натхненням чого створив 49 рисунків до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (високо оцінені Іллею Ріпиним). Ця робота принесла Сластіону визнання як талановитого графіка. До шевченківської тематики мистець звертався впродовж усього життя. Повернувшись в Україну організовував шевченківські вечори, видав біографію Кобзаря (1906), ініціював збірку коштів на пам’ятник Шевченку в Миргороді, учасник конкурсу на кращий монумент Шевченку в Києві, працював над ілюстраціями до «Кобзаря» (1900-ті). Також ілюстрував твори інших українських письменників.
Викладач Художньо-промислової школи імени Миколи Гоголя у Миргороді (1900-1928), дослідник народного мистецтва та популяризатор кустарних промислів. Один із фундаторів новітнього українського стилю в архітектурі (заснований на традиціях народної архітектури) та автор проєктів великого числа громадських та приватних будинків у стилі українського модерну (1910-ті), які невдовзі більшовицькі невігласи знищували, як «ідейно ворожі». В період всезагального вандалізму революційних подій (1918-1920) керівник комісії зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти. Особисто врятував велике число мистецьких скарбів із колекцій відомих українських родин (Муравйових-Апостолів, Гоголь-Яновських, Капністів, Трощинських) на основі яких у 1920 сформував і відкрив «Науковий і художньо-промисловий музей» (близько 600 експонатів; згодом Миргородський краєзнавчий музей). Також подарував для музею частину власних робіт. Плідно працював як етнограф, збирав фольклорний матеріал, замальовував зразки народного мистецтва, які опрацьовував як альбоми запорізької старовини, вишивок, різьби, кераміки, архітектурних мотивів. У 1908 допоміг музикознавцю-фольклористу Філарету Колессі записати на фонограф думи декількох миргородських кобзарів і лірників, а згодом опублікував низку статей про кобзарів під псевдонімом «Опішнянський Гончар». Кобзарська тематика зацікавила мистця ще зі студентський літ і за півстоліття (1875-1928) створив галерею портретів українських кобзарів. У 1927 організував селянську капелу бандуристів ім. Тараса Шевченка. У 1928 за станом здоров’я відмовився від викладацької праці та вийшов на пенсію.
Як художник почав експонуватися від 1890 на виставках Товариства південноросійських художників (Товариство художників півдня України) в Одесі. Автор українських краєвидів та жанрових сцен. Працював ілюстратором численних українських часописів та видавництв. Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Харківському художньому музеї, Полтавському державному художньому музеї та інших. Помер у м. Миргород на Полтавщині 1933.
