140 років тому:
12.09(30.08).1884 – у м. Тульчин на Вінниччині народився Олександр Кузьмінський, підполковник Армії УНР, генерал-хорунжий в еміграції. Закінчив Тульчинську духовну семінарію та Одеське піхотне юнкерське училище (1908). Учасник Першої світової війни. У 1917 закінчив один курс Військової академії Генерального штабу; останнє звання у московитській армії – капітан. На службі в українському війську від початку грудня 1917; перебував на командних посадах в Армії УНР, Української Держави, Директорії УНР. В кінці липня 1919 помічник начальника оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР, керівник Розвідувальної управи Генерального штабу УНР (кінець 1919 – серпень 1920). Керівник розвідувального відділу Партизансько-Повстанського штабу (ППШ) Державного центру УНР в екзилі (1921). Під час підготовки до Другого Зимового походу володів об’єктивною інформацією про концентрацію підрозділів ЧА поблизу польського кордону та спад повстанського руху в Україні. Керівник ППШ Юрко Тютюнник не завжди прислухався до рекомендацій розвідки наслідком чого в Кузьмінського склалися напружені стосунки з Тютюнником. Непрості відносини були також з офіцерами польських спецслужб, які безцеремонно втручалися в діяльність українських розвідувальних органів. Назагал діяльність українських спецслужб в екзилі значно обмежувалася трьома головними чинникам: відсутність централізованого фінансування, гостра нестача кваліфікованих старшин та суттєва залежність від польських спецслужб. Після невдачі Другого Зимового походу та завершення активної фази національно-визвольної боротьби головуповноважений Українського центрального комітету в Галичині (кінець 1921). У 1939 емігрував до Австрії, а 1951 – до Канади. Жив у Едмонтоні, працював інженером. Помер у Торонто 1975. Син Олександр Кузьмінський – командир батареї дивізії «Галичина», поручник, учасник бою під Бродами, старшина УПА, загинув 1947 в Карпатах.
