10 років тому:
10.03.2012 – у м. Гамільтон у Канаді помер Микола Плав’юк, громадсько-політичний діяч на еміграції, останній президент УНР в екзилі (1989-1992), публіцист. В шкільні роки вступив до «Пласту», навчаючись у Снятинській гімназії став членом Юнацтва ОУН, повітовий провідник Юнацтва ОУН. За дорученням ОУН з березня 1945 вояк 2-ї дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда із завданням перейти фронт і діяти у запіллі Червоної армії. В Західній Чехії потрапив в полон до американців. На еміграції в таборі для переміщених осіб закінчив українську гімназію у Мюнхені (1946), відтак Мюнхенський університет (1949) та університет Конкордія у Монреалі (1954); за фахом економіст. 1948 відновив членство у «Пласті», з 1949 – співзасновник студентського товариства національного соціалізму «Зарево», організаційний референт проводу Центрального союзу українського студенства. 1950 переїхав до Монреалю в Канаді. Працював у м’ясопереробній промисловості, президент фірми «Essex Packers». З 1956 заступник голови, а з 1959 – голова Президії Українського національного об’єднання Канади. Ініціатор створення і перший голова Проводу громадського об’єднання «Ідеологічно споріднені націоналістичні організації». В «Пласті» крайовий комендант Уладу пластунів юнаків і юначок Канади, головний булавний Уладу пластового сеньйорату. У 1967 – співорганізатор першого Світового Конгресу Вільних Українців (Нью-Йорк), перший віце-президент (1973-1978) та президент (1978-1981) СКВУ. З 1964 – член Проводу українських націоналістів, заступник голови (з 1977) та голова (1979-2012) ПУН. У червні 1989 обраний віце-президентом УНР в екзилі, а в грудні 1989 після смерті М. Лівицького – президентом УНР в екзилі. За його ініціативи та згідно ухвали Надзвичайної сесії Української національної ради (передпарламент УНР в екзилі) припинено діяльність еміграційних структур УНР і 24 серпня 1992 він передав грамоту Державного Центру УНР та клейноди УНР разом із своїми повноваженнями президенту України Леоніду Кравчуку. Цим актом засвідчено, що сучасна держава Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки. З 1993 – громадянин України. Засновник і голова фундації ім. О. Ольжича, президент видавництва ім. О. Теліги, співзасновник тижневика «Українське слово», співтворець Музею Української революції 1917-1921 років. Автор численних статей, нарисів, наукових праць, монографій. Народився у с. Русів на Івано-Франківщині 1925.
