210 років тому:
4.03.1815 – у с. Явірник Руський, Надсяння (нині Підкарпатське воєводство, Польща) народився Михайло Вербицький, священник УГКЦ, композитор, один із зачинателів національної композиторської школи, хоровий диригент, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна». Батько Михайло Вербицький – священник УГКЦ, парох у с. Явірник Руський, помер коли Михайлові виповнилося 10 років. Михайлом та молодшим братом Володиславом заопікувався далекий родич по лінії батька – перемишльський єпископ Іван Снігурський. Навчався в Перемишльській гімназії, музичне мистецтво опановував у дяківській школі (офіційно – Дяко-учительський інститут) та вдосконалював у хорі при катедральному соборі Івана Хрестителя в Перемишлі (1828-1933). Ґрунтовні теоретичні знання отримав від чеського диригента катедрального хору та композитора Алоїза Нанке, значний вплив на формування майбутнього композитора мав добірний репертуар хору й зокрема твори Дмитра Бортнянського, якого Вербицький називав «українським Моцартом». У 1833 вступив до Львівської духовної семінарії, з якої двічі відраховували за «веселі пісні, гру на гітарі та запізнення на ранкові молитви», а третій раз змушений був перервати навчання через перший шлюб та необхідність забезпечувати сім’ю. Вперше одружився у 1837 з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер, в шлюбі народилися донька та син, проте невдовзі дружина померла. Другий шлюб (імовірно у 1848) Михайло взяв з Катериною Барон, донькою капітана цісарського війська, яка передчасно померла у 1858. Від другого шлюбу народилися донька (померла в 1 рік і 9 місяців) та син.
Щоби заробити на прожиття давав уроки гри на гітарі та інших інструментах, був солістом у латинській катедрі, регентом хору та викладачем музики у вірменській церкві, уклав посібник гри на гітарі. Диригент хору Ставропігійного інституту (1842-1843), викладач нотного співу в духовній семінарії (1844/1845 навчальний рік). 1846 з дітьми повернувся до Перемишля, канцелярист консисторії Перемиського собору, вчитель музики, арифметики, каліграфії в дяківській школі. У 1850 екстерном склав іспит в духовній семінарії та був хіротонізований на священника. Душпастирював у селах Перемишльської єпархії: с. Завадів (1850-1852), с. Залужжя (1852-1853), с. Стрілки (1853-1856). Від 1856 і до кінця життя парох у с. Млини Яворівського повіту (нині в Польщі).
В часі революційних подій «Весни народів» 1848-1849 написав музику на текст вірша о. Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який Головна Руська Рада визначила гімном Галичини. У 1848-1849 на запрошення о. Івана Озаркевича плідно співпрацював з Коломийським театром, у 1849-1851 – з аматорським театром у Перемишлі, де виступав також як співак-актор. Також з відкриттям у Львові театру товариства «Руська Бесіда» налагодив співпрацю й з цим колективом. Завдяки музиці Вербицького навіть посередні вистави здобували велику популярність. Першим з-поміж українських композиторів звернувся до таких музичних жанрів як кантата, оркестрова увертюра, співогра (водевіль, оперета), романс. Велика частка творчого здобутку належить церковній хоровій музиці, проте немало написав й світських хорових творів, які принесли йому популярність в галицькому культурному світі. Зокрема Вербицький один з перших в Галичині почав писати музику на вірші Тараса Шевченка, поклав на музику поезію о. М. Шашкевича, Ю. Федьковича, І. Гушалевича. Загалом написав музику до понад 20 театральних вистав (за іншими даними понад 30), 12 оркестрових рапсодій, 11 симфонічних увертюр, 2 полонези, декілька вальсових варіацій, близько трьох десятків чоловічих хорів a cappella, солоспівів і вокальних ансамблів, 36 церковних хорів і релігійних композицій. Автор музики до вірша «Ще не вмерла Україна» (не пізніше червня 1863), вперше урочисто виконаного в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя 1.07.1864. Як гімн цей твір під диригуванням Анатоля Вахнянина прозвучав 10.03.1865 в Перемишлі на концерті присвяченому Тарасу Шевченку. До Другої світової війни його музика виконувалася практично на кожному концерті чи святкуваннях. Значною мірою Вербицький посприяв поширенню в Галичині популярности гітарної музики. Разом із о. Іваном Лаврівським став фундатором так званої «Перемиської музичної школи», яка виявила значний вплив на творчість пізніших галицьких композиторів – о. В. Матюка, о. П. Бажанського, А. Вахнянина, о. І. Воробкевича, о. Й. Кишакевича, В. Барвінського, С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, Р. Сімовича, Є. Козака, почасти М. Колеси. Автор кілької статей на музичні теми. Про значення о. Михайла Вербицького як композитора Станіслав Людкевич констатував (1934): «Вербицький – це перший піонер української музики в Галицькій Україні, найбільший після Бортнянського духовний, хоровий композитор, перший наш симфонік, перший галицький плідний оперист і останній композитор-гітарист. З його особою зв’язаний символ нашого національного відродження в Галичині». Також львівський довоєнний часопис «Основа» написав про композитора: «Не жахався праці, хоч Русь не була в силі нагороджувати йому всі труди. Зате слава і пам’ять про нього, як Нестора музики руської в Галичині, останеться на все в груді кожного патріота». На жаль декілька рукописів з музикою до п’єс, що зберігалися в дружини Нестора Нижанківського загинули під час її арешту московськими «визволителями» у Празі в 1945. Помер о. Михайло Вербицький від злоякісної пухлини язика у с. Млини, нині Підкарпатського воєводства в Польщі 1870. Похований біля церкви Покрови Пречистої Богородиці.
