20 років тому:
9.02.2002 – у Львові померла Марія Скрентович-Лаврів-«Звенислава; Олеся». Закінчила гімназію сс. Василіанок і торгівельну школу у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Член Юнацтва ОУН (1939), із 1942 – зв’язкова обласного проводу ОУН, керівник обласної жіночої сітки Юнацтва ОУН, від 1944 – керівник окружної жіночої сітки ОУН. Заарештована у березні 1945, мужньо витримала нелюдські тортури, наступного року засуджена на 15 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Після «суду» ще рік утримувана та тортурована в одиночній камері, проте категорично відкинула пропозиції закінчити курси розвідників і виконувати завдання за кордоном. У Воркутинських таборах по 8 годин працювала під землею при загальній тривалості зміни 12 годин. Через каторжну працю та недоїдання важила 42 кілограми, захворіла на легені. Звільнена у 1956, в Караганді одружилась з політв’язнем Петром Лаврівим. 1967 подружжю дозволили повернутись в Україну, але тільки в Донецьку область. Марія закінчила Алма-Атинський політехнічний інститут, Петро – Алма-Атинський інститут іноземних мов (перекладав із 16 мов в тому й з японської). У 1990 організувала та очолила Донецьку організацію Братства ОУН-УПА та обласне Товариство політв’язнів і репресованих, член обласного проводу Конгресу українських націоналістів, Ліги українських жінок, активний член Донецького обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка. 1996 з чоловіком переїхала до Львова. Народилась у с. Залуква на Івано-Франківщині 1925. Брати Іван (1950) і Євген (1951) загинули в боротьбі за волю України, батьків, хоч жили під чужим прізвищем, у 1950 вивезли в Тайшетські табори.
