40 років тому:
30-50-і рр. минулого століття несподівано виявили, в здавалось вже остаточно знищеного народу, величезну кількість людей готових без ввагання платити своїм життям за волю України. До визначних постатей цієї доби без сумніву належить Катерина Зарицька.
29.08.1986 – у м. Волочиськ на Хмельниччині померла Катерина Зарицька-Сорока-«Монета» – підпільниця ОУН, багаторічний в’язень радянських тюрем і таборів.
Народилася Катерина 3.11.1914 у Львові в патріотичній родині відомого українського математика Мирона Зарицького. У 1930, під час навчання в гімназії сестер Василіянок, вступила до лав “Юнацтва” – молодіжної ланки ОУН. Брала участь у масових акціях учнівської молоді, допомозі політичним в’язням. З 1932 стає членом ОУН, займається пропагандою і входить в розвідувальну дівочу групу, яка готувала ґрунт для експропріаційних і терористичних акцій організації.
У 1932-34 роках навчалася у Львівській політехніці. 1934 забезпечувала перехід в Чехо-Словаччину Гриця Мацейка, виконавця вироку на міністра внутрішніх справ Польщі, запеклого україножера Б.Пєрацького, за що була засуджена на 8 років тюрми. Відбувала покарання в Чорткові і в Станіславові (нині Івано-Франківськ), де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Сорокою. Підтримувати контакти з ним та іншими політв’язнями нерідко допомагали кримінальники за винагороду, а той безкоштовно.
З початком Другої світової війни у 1939 Зарицька і Сорока вийшли на волю. Незабаром вони одружилися. Та не ненадовго їм усміхнулось сімейне щастя. На початку 1940 органи НКВД заарештовують Зарицьку. Коли її виводили з помешканя один з чекістів грубо штовхнув вагітну Катерину, на що Михайло різко відреагував. Коли виявилось, що вони були подружжям разом з Катериною заарештовують і Михайла. Більше вони не побачились. І лише через десятки років, вже після смерти змогли вони знову злучитись в одній могилі. Сороку засудили на 8 років таборів і вивезли зі Львова. В тюрмі у вересні 1940 р. Катерина народила сина Богдана, а її матері дивом вдалося забрати внука. Згодом він став відомим львівським графіком.
З початком війни 1941 в’язні розбили тюремні брами на Бриґідках і Зарицькій вдалося вирватися на волю. З перших днів німецької окупації вона знову на підпільній роботі, організовує жіноче юнацтво, одночасно вчиться на фахових курсах Львівської політехніки. З 1944 стає організатором і головою Червоного Хреста, який опікувався пораненими повстанцями. Одного разу в селі випадково потрапила під облаву і була вивезена разом з іншими до районної КПУ. Її жорстоко катували вимагаючи зізнань, навіть не підозрюючи ким вона була насправді. Коли Катерина знепритомніла садисти вийшли, гадаючи, що не скоро прийде до свідомости. Опритомнівши вона через вікно зсунулася на землю і попростувала в поле. Її, в крові і побоях, зустрів селянин, який, здогадавшись що бачить підпільницю, сховав в селі. Ввечері підпільники забрали Катерину до лісу.
У 1947, коли Зарицьку заарештовували в Ходорові на вокзалі, чекісти вже знали хто перед ними. Побачивши небезпеку вона смертельно поранила одного з агентів і почала втікати. Та отримавши сильний удар по голові, і відчувши, що втрачає свідомість розкусила ампулу з отрутою. Отруту вдалося нейтралізувати. Доки Зарицька опритомніла її сфотографували. На світлині мала вигляд мерця, тож коли фото потрапило в руки підпільників всі були переконані, що вона вбита. З приводу її смерти в нелегальній газеті був надрукований некролог.
Довгих 5 років Зарицьку катували в слідчій тюрмі Львова і Києва, домагаючись необхідних зізнань. Та все було марним. Після 5-річного слідства ОСО засудив її на 25 років тюремного ув’язнення. Згідно приписів допровадити Зарицьку до місця ув’язнення мали в суворій ізоляції. В зв’язку з цим конвоїри були поставлені в скрутне становище, бо не на кожній пересилці були одиночні камери.
Хрущовська відлига Зарицькій нічого не принесла, хіба лиш за тим винятком, що їй дозволили листуватися з чоловіком. Тяжка праця настільки підірвала здоров’я, що вже в таборі вона отримує третю групу інвалідности. Їй дещо “зменшили” норму проте працювати була змушена до кінця ув’язнення.
Звільнили К. Зарицьку у 1972, проте повернутись до Галичини заборонили. У Волочиську де вона поселилася, господарів, що брали її на квартиру постійно залякували, через що часто доводилося переїздити з одного помешкання на інше.
Завершила Катерина Зарицька свій хресний шлях 1986 лише декілька років не доживши до воскресіння України, якій до останнього подиху віддала все своє життя. 1990 перезахоронена на Личаківському цвинтарі у Львові а 1991 біля неї перезахоронено прах її чоловіка – довголітнього політв’язня мордовських таборів.
