100 років тому:
2.09.1926 – у Києві народилася Катерина Кричевська-Росандич – художниця, меценатка, громадська діячка в діаспорі.
Походила з родини, яка дала Україні велику кількість мистців та громадсько-культурних діячів. Батьки – Василь Кричевський (молодший; 1901–1978) та Олена (з дому Коломієць; 1892–1964) Кричевські – були знаними художниками. Дід Василь Кричевський (старший; 1873–1952) та брат діда Федір Кричевський (1879–1947) вважаються класиками українського малярського мистецтва. Дядько Микола Кричевський (1898–1961) – відомий аквареліст, тітка Галина Кричевська-Лінде (1918–2006) – живописець, скульптор, вишивальниця. Батьки сформували в доньки патріотичні почуття та дали їй початкову художню освіту. Мистецькі смаки Катерини розвивалися також завдяки колу найближчих друзів родини, учнів Михайла Бойчука та братів Василя і Федора Кричевських – Сергія і Ніни Єржиківських, Бориса Крюкова, Ніни Гурської, Ірини Беклемішевої, Олександра Саєнка, які все ніяк не могли вписатися у прокрустові рамки офіційного радянського агітпропу.
У родині розмовляли українською мовою, вихователька навчала французької мови та гарних манер, а з міркувань безпеки пізніше батьки найняли також учительку московитської. Весь період радянської окупації родина жила в напруженні через можливі репресії; біля ліжка батька постійно стояла наготована «тривожна валіза» з найнеобхіднішими речами. Від 1940 року навчалася у Київській середній художній школі (1940–1941), яку гітлерівці закрили після окупації Києва. У 1942 році влаштувалася на роботу до нововідкритих Виробничо-художніх майстерень, де поряд із механічною працею – чистила гіпсові відливки, за трафаретами робила номерні знаки тощо – малювала пейзажі під керівництвом Івана Хворостецького, допомагала архітектору Сергію Григор’єву розписувати іконостаси. Після закриття майстерень влаштувалася в художню галерею на Володимирській, власником якої був Микола Соломко. Влітку 1943 року відзначена премією в галузі живопису за участь у Другій художній виставці, що відбулася в будівлі Музею українського мистецтва в окупованому Києві; на виставці експонувалося близько тисячі робіт.
У вересні 1943 року вся родина Кричевських – три покоління – емігрували на Захід; вдома залишили все, окрім картин. На короткий час зупинилися у Празі. Катерина навчалася у Празькій художньо-промисловій школі (листопад 1943 – літо 1944), відтак – в українській гімназії Відня (від вересня 1944). Коли в квітні 1945 року Кведлінбург, де на той час перебувала сім’я, захопили американці, Василю Кричевському повідомили, що невдовзі він повернеться додому, оскільки місто перейде до радянської зони окупації. Щоби уникнути сибірських таборів, родина була змушена знову втікати. На жаль, дорогою в хаосі натовпу біженців було втрачено найцінніше – скриню з родинними мистецькими творами.
Перебуваючи в таборі переміщених осіб у Мангаймі, Василь Кричевський розписував православну церкву, мати організувала школу, а Катерина продовжила навчання в таборовій українській гімназії, а потім стала вільною слухачкою факультету мистецтв Гейдельберзького університету (Німеччина; 1946–1948). У таборі Кричевські, використовуючи свій мистецький хист, підробляли для співвітчизників документи, ніби ті були уродженцями Західної України (Польщі), за якими НКВС не полювало з метою депортації до радянських концтаборів. Попри непростий матеріальний стан, мати, яка володіла вишуканим смаком, із випадкових підручних матеріалів шила доньці «пристойний» одяг, щоби та завжди виглядала охайно. У 1945 році в Мангаймі на виставці художників Катерина одержала другу премію. У таборах ДП вона також познайомилася з істориком Михайлом Воскобійником, письменником Іваном Багряним, приятелювала з художником Юрком Повстенком, співачкою Ганною Шарей, художником Олексою Булавицьким.
У 1949 році сім’я переїхала до США та оселилася у м. Пало Альто в Північній Каліфорнії. Батько влаштувався прибиральником у готелі, Катерина куховарила в родині колишніх одеситів, вивчала мову та навчалася на курсах машинопису. У 1952 році створено Об’єднання українських мистців в Америці (ОУМА), яке в Нью-Йорку відразу організувало першу виставку. Серед 49 українських мистців вільного світу були представлені й роботи Катерини Кричевської. У 1955 році Кричевська переїхала до Нью-Йорка, де увійшла в середовище видатних українських мистців – Святослава Гординського, Якова Гніздовського, Петра Холодного (молодшого), Сергія Литвиненка. Працювала у майстернях Гординського, а невдовзі – Гніздовського, брала участь у виставках в Америці та Канаді. У 1959 році вирушила до Парижа до дядька Миколи Кричевського, знаного аквареліста, з яким три місяці подорожувала країнами Європи – Німеччиною, Італією, Францією, переймаючи у нього секрети акварельного живопису.
Повернувшись з європейського туру, Катерина вийшла заміж за Слободана Драго Росандича, американця хорватського походження, музиканта. Сім’я замешкала поблизу Сан-Франциско, у місті Маунтін-В’ю; невдовзі в подружжя народилася донька Лада. 19 липня 1959 року в Нью-Йорку відбулася перша персональна виставка; у 1960–1980-х роках була активною учасницею численних мистецьких виставок у Торонто, Чикаго, Вашингтоні, Лос-Анджелесі та інших містах. У серпні 1993 року мисткиня разом із чоловіком приїхала до України, відкрила персональну виставку в Полтавському краєзнавчому музеї імени Василя Кричевського. Попри непоправну втрату частини родинної колекції під час еміграції, окремі твори Василя Кричевського та Василя Кричевського (молодшого) київського періоду вдалося зберегти – увесь цей безцінний скарб Катерина Кричевська подарувала Україні. Підтримувала постійні контакти із сімома українськими музеями, до яких передала сотні картин, світлин, архівних документів, меморіальних речей. Постійно робила також фінансові пожертви на розвиток українських наукових та громадських інституцій США.
Авторка понад 1000 художніх робіт, які виставляла на більш як 50 персональних виставках У США, Канаді, Україні; зокрема, п’ять виставок відбулися спільно з батьком під назвою «Батько і донька». Працювала в різних техніках: гуаш, туш, пастель, олійний живопис, акварель.
Почесний професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України (2002), заслужений діяч мистецтв України (2009), іноземний член Національної академії мистецтв України (2021).
Померла у м. Маунтін-В’ю (США) 2021.
